
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
коневі. Той, косуючи кривавим оком, заточується, вигинається дугою і поволі стихає. — Пізнав!
— Варивоне, що воно робиться? — зразу ж забуває про коня Олександр Петрович. — Це так: сьогодні Дмитра вирвали з колгоспу, завтра викинуть тебе, а післязавтра, гляди, і мене за сиву чуприну, як цибулину з грядки, висмичуть. Де вона, ця правда, лежить? Хто її ногами розчавлює? — Олександр Петрович швидко, із клекотом викидає слова, навіть не помічаючи, що його подряпані руки покриваються краплинами крові.
Варивон в подиві навіть дихання затаїв: ніколи ж не бачив такої гарячковості в спокійного, врівноваженого чоловіка.
— Це ви правду...
— Правду, правду! — перекривив. — Що ти на правлінні робив!?
— Відстоював Дмитра, — похмурнів Варивон.
— Бачу, що відстоював, — з'єхидничав старий. — Упаси мене, доле, повік від такого відстоювання.
— Що ж я міг зробити?
— Все міг зробити! Дертися до останнього! Що, говорити не вмієш?
— Я й говорив.
— Говорив. А в протоколі що записали? Папір усе витримає! Він сорому не має. А як тобі в очі Дмитрові поглянути? Мій синок, він саме з Ленінграда приїхав, чисту правду каже: по усяких уламках камінчиків можна точно взнати, в яких краях вони жили, скільки вікували, навіть яка погода на них дихала. А ми з тобою живого чоловіка маємо, Що виріс із нами, і не можемо сказати, що він дихає і живе правильно. Коли ми так будемо розкидатися людьми, то нас кури в смітник вгребуть. Уже Прокіп Денисенко і Василенко жбурнули гряззю на Дмитра. Зраділи, сучі діти!.. Ти як, у район не думаєш мотнутись? Він льотом поламає усякі такі плани, що людей обпльовують! Чи ти нічого не думаєш?
— Думаю. Та от Дмитра чекаю. Домовились — зайде до мене.
— І чого б це я час гайнував? — незадоволено похитав розкуйовдженою головою. — Скачи на коня — і гайда в МТС. Замість тебе я Дмитра почекаю.
Варивон аж назад відкинувся од здивовання і захоплення, потім вбіг до хати, щось сказав Василині і, переганяючи її слова, опинився біля воріт; одним помахом туго збитого тіла вилетів на жеребця; той здибився, витягнувся стрілою, потім круто метнувся вбік і так помчав, що селезінка застогнала і загуділа, мов дуплове дерево в негоду.
Прикипівши до коня, Варивон в захваті розсікав струмки терпкого весняного вітру; ніжними зеленими полями заколивалась розмивчаста, жива, як вода на бистрі, тінь, наздоганяючи і не можучи наздогнати вершника.
Біля пам'ятника котовцям Варивон несподівано налетів на Степана Кушніра; хотів круто завернути на польову дорогу, але голова пізнав бригадира, замахав рукою. Покусуючи нижню губу, Варивон на ходу зіскочив з коня.
— Ти куди летиш? Куди? — якось питайно, з винуватою усмішкою і надією поглянув на бригадира.
— Та... жереба об'їжджаю, — зам'явся і зразу ж вирівнявся Варивон. — Недавно, бісова сила, самого Олександра Петровича скинув. Мало не вбив чоловіка. Громоход — не жереб. Я йому злість пережену на гаряче мило.
— Більше нічого не думаєш робити? — недовірливо покосився.
— Абсолютно нічого, — промовив з готовністю і ясно поглянув на Кушніра.
— Да... — ледве не зітхнув. — Ну, коли таке діло — заберу у тебе коня: сам втихомирю його.
— Глядіть... скине вас, — розгубився Варивон, не підпускаючи Кушніра до повода. «І піднесло ж в таку пору...»
— Мене скине? — здивувався.
— А чого ж! Кінь — як змій! Мною вже так брязнув об землю, аж дим пішов. Кісточки і досі, як цимбали, стугонять, — морщачись і розтираючи груди, обережно бере на переляк свого голову. Варивон так уходить в нову роль, що й справді починає відчувати, наче в нього поболюють кості. Кушнір пильно і недовірливо слідкує за ним, а потім раптом веселіє:
— Брешеш ти, Варивоне, тебе сам грім не сколупне з сідла. Ти скажи по совісті: в район летиш?
— В район, — здивувався і зітхнув.
— До Свирида Яковлевича? — уже широко усміхається Кушнір, і Варивон дивиться на нього з настороженою опаскою.
— До Свирида Яковлевича.
— Ну, й молодець, Варивоне! Отак би й давно! А то почав петляти, мов заєць на першій пороші. Аж злість розбирає. Ти все чисто розкажи Свириду Яковлевичу, бо я вже з цим Крамовим вимучився до сьомого поту. Він усю мені голову, як шершень, продзижчав; він усю мені пасіку перекачає. А як почне по телефону тарабанити, так навіть пластмаса не витримує.
Варивон з радістю і вдячністю поглянув на Кушніра.
— Геть усе чисто скажу! Ще й прибавити зможу... таку тінь кинув на Дмитра.
— Лишнього не тороч. Знаю тебе, — покивав пальцем і, зітхнувши, додав: — Знаєш, ніяк тієї ночі заснути не міг. Усе за Дмитра. Сам себе останніми словами за малодухкісгь лаяв. Навіть жінці усе розказав.
— Ото був концерт, — засміявся Варивон.
— Не без того, — спохмурнів Кушнір. — Саме головне, чого він, твій Дмитро, битися ліз... Свою постанову ми скасуємо, а от Крамового треба позбутися. Ну, в добру путь, Варивоне!
— Спасибі, — захоплено
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року