
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
— з надією поглянув на товариша.
— Не віддасть же він тобі останнє.
— Варивоне, а може продасть якусь пучку, на мою гречку зміняє?
— Про гроші — і не кажи, а от гречкою може й роздобриш його. Хоча навряд: не схоче розлучитися з найбільшим скарбом. Та й зажимистий трохи цей Навроцький.
— Уже всі справки навів?
— Та ще не всі.
— Ех, Варивоне, задав ти мені задачу. Вредний, кажеш, дядько?
— Трохи на тебе схожий! Ну, пора мені в дорогу. Що тобі привезти?
— Заскоч в книгарню — може щось нове є. Лисенка, Лисенка попошукай! В журнали не полінуйся заглянути — чи нема де його статті. Інтересно пише... широко думає чоловік.
— Це не з тих, що в грядочку, як в могилу, все життя втаскає. Широке поле, нас бачить... Ще тобі чого?
— Привезеш з села трохи вівса, того, що з вівсюгом.
— Вівсянку будеш варити? Вона для хворих корисна, — зразу брикати почнеш, — ожив Варивон. — Чи трієрувати думаєш?
— Думаю.
— У лікарні? — засміявся.
— У лікарні.
Варивон вийшов надвір, в задумі насвистуючи якусь мелодію. «Чортів Горицвіт! дуже просто — візьме і найде спосіб, як очистити овес од вівсюга. Чи не соромно буде, коли хворий тебе випередить? Що його, значить, зробити?» — зручно приліг на сани, і добрі коні понесли його в широкі іскристі далі зимового надвечір'я.
Село здалеку зустріло Варивона веселим гомоном і сміхом: на широку, перерізану місячним стовпом ковзалку висипала молодь. Під ковзанами шипів і попискував лід, з пагорбка одні за одними летіли гомінкі санчата, шаленим коловоротом мчало фургало, і увесь прозорий вечір зачаровано кружляв навколо рум'яної юності. Утікаючи від хлопців, на берег зі сміхом вибігло кілька дівчат.
— Варивон Іванович! — раптом пізнала одна свого бригадира.
— Варивон Іванович! Варивон Іванович! — загомоніло навколо, басовито обізвалась луна, і молодь кинулась на греблю. Не добігаючи до Варивона, три ланкових, мов по команді, вирівнялись в одну лінію і гордовито, задьористо попливли легкому білоруському танці «Бульба». Ось вони зігнулись, начеб сапаючи картоплю, молодцювате стрепенулись і почали обмотувати живою вервечкою хлопців та дівчат, збиваючи їх у тісний клубок. Величезний кущ живої «бульби» докружляв до свого бригадира і весело розсипався на греблі.
— Спасибі нашій бульбі, що так рясно зародила, бо воно, конєшно, тому що, що ж на сьогоднішній день, — підвівся на санях Варивон і став у позу розгубленого оратора.
Хтось передчасно пирснув, але парубочий кулак обережно зупинив нетерплячого.
Варивон діловито прокашлявся, оглянув усіх і серйозно продовжував:
— Воно річ, з одного боку, все-таки така, постільки по-скільки, позаяк взагалі зокрема і частково, бо часто-густо трапляється, зустрічається сеє, теє, другеє і сяк-так; ну, але, з другого боку, начебто нічого, та, власне кажучи, мало говорячи, на цьому можна й кінчати...
Гребля заколивалась од сміху.
— Варивоне Івановичу, післязавтра репетиція буде?
— Аякже! Тільки в лісі проведемо.
— Оце добре! — усміхнулась Степанида Сергієнко, сподіваючись, що за словами Варивона Івановича криється якийсь жарт.
— Репетиція в лісі! — загомоніло навкруг.
— Точно. Таку репетицію влаштуємо, що урожаєм запахне: будемо возити хворост для снігозатримування.
— Варивоне Івановичу, попередити всіх їздових? — виступив наперед Леонід Сергієнко.
— Усіх, Льоню, особливо горицвітівських: сам знаєш — хворий бригадир. А дівчатам треба буде мати плести. Да такі красиві, як придане. Чи ви тільки танцювати та ковзатись умієте? — жартівливо нагримав на своїх ланкових.
— Ми і їсти вміємо, — прибіднюючись, лукаво відповіли ті. — В свого бригадира науку проходили.
— А-а-а! Тоді я за наші діла не боюсь. Ну, летіть, зозулі, на коток.
Приїхавши додому, Варивон розшукав комірника, і пізнього вечора обсіє пішли до зерносховища.
— Чого ти таку нетерплячку пореш? — обурювався дорогою комірник, якому Варивон навіть повечеряти не дав.
— Важливе завдання є. Поки що це секрет. Але завдання державного характеру.
— Державного характеру? — зразу подобрішало перепечене морозом зморшкувате обличчя.
Дома Варивон висипав на стіл насіння і довго розглядав зерна вівса і вівсюга.
— Нічим тобі не відрізняються, значить, ні формою, ні розміром.
— Нічим, — піддакнула Василина, схилившись над столом. — Вівсюг тільки шершавий, а овес гладенький-гладенький.
— Що гладенький, то гладенький. А чого ж трієр не розбирає цього? Непутяща машина. Треба собі кращу збудувати.
— Конструкції Варивона Очерета, — розміялася Василина.
— Іменно так, стара. Що ж його вигадати? Сідай, стара, і разом подумаємо: одна голова добре, а дві — ще гірше.
— А ну тебе!
— Що, не подобається тобі твій чоловік?
— Варивоне, ну, не мели.
— А ти мені й досі подобаєшся. Іноді зиркнеш оком на якусь молодичку, а згадаєш про тебе.
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року