Завантажити

— Крамовий? — насупився Дмитро.
— Він самий. Знову у нас уповноваженим по сівбі. Про тебе згадував.
— Він згадає, — злісно процідив. — Обіцяв і на тому світі згадати мені минуле До моєї бригади присікався?
— Ні. Кушнір, значить, почав йому скаржитись, що ніяк не може відділити овес від вівсюга — трієр не одвіває його. Поміркували, поговорили і ні до чого не дійшли. Тоді Крамовий і кинув, як він уміє: «Чого ж ваш агроном. Горицвіт, ні до чого не додумається?»
— Я йому колись додумаюсь, що й думати не заманеться. Отож окорінилася жаба в нашому районі. Скільки років сидить і нікуди не щезне з очей... В тридцятому році були присадили його, так знову почав видряпуватися…
— Дмитре, — м'яко торкнулась його руки Югина. — Сідаймо, Дмитре. Зараз вистава почнеться...
Вибілене невелике сонце, як тільки воно зимою уміє, вибігло з-за хатів, коли другого ранку Дмитро, з рушницею за плечима і косою в руках, поїхав до Бугу. Дорогою він обігнав кількох колгоспників своєї бригади, а з Варивонової не зустрів нікого. Викручуючи зигзаги поміж деревами, проворно спустився до ріки і здивовано зупинився на льоду. Проти нього біля фоси височіло три високі стіжки сіна, а в глибині лугу чорніло два ключі косарів.
— Добрий ранок, Дмитре Тимофійовичу, — радісно привітався з ним Леонід Сергієнко. — І ви косити? Непогано придумав наш бригадир.
— Він придумає, — невиразно промовив Дмитро, і Леонід не розібрав, чи насмішка, чи злість була в його голосі. — «Невдоволений видно, що випередили його», — усміхаючись в душі, вирішив Леонід і знову почав згортати у валок тонкі покоси.
Кушнір, довідавшися про хитрощі Варивона, довго вичитував йому в правлінні і пригрозив повідомити про недостойний вчинок загальні збори. Бригадир щиросерде визнав свою помилку. А через день у районній газеті несподівано з'явилася невеличка замітка... про ініціативу бригади Варивона Очерета. Листоноша приніс газету прямо на луг, де працювали вже бригади трьох колгоспів, і Варивон, ледве втискаючи неслухняний сміх, здивовано і обурено говорив Дмитрові:
— І як тебе в газеті не згадали — голови, значить, не прикладу. Всі ж знають, що твоя мисль, а от усе на мене вгатили. І сам не знаю, за що така напасть і почесть?
— Досить, досить мені... І-ні-ці-атор, — насмішкувато протягнув Дмитро.
— Нічого не зробиш, бувають помилки, товаришу мислителю. Давай пройдемося до острівка — там, по-моєму, повинні зайці бути. Дмитре, а дуже в тебе на серці... того? Дуже шкрябає?
— Може б ти помовчав трохи, Бульба непосидюща?
— От і виступай після цього на сцені. Свої проходу не дадуть. Я пішов у обхід. Гляди, не промаж. — Варивон, задоволено наспівуючи пісеньку, широкими і важкими кроками пішов до острова. Незабаром його міцний, басовитий голос обізвався у високих моложах і, посилений луною, загримів у кручі.
Не встиг Дмитро зірвати з плеча рушницю, як очманілий заєць вискочив із кущів і помчав через Буг.
Кров з гулом вдарила в голову, занило біля вух. Не цілячись, вистрілив Дмитро і промазав. Не присів, а впав на коліно і знову вистрілив. Заєць, чудернацько блиснувши білим підбоєм, перекотився через голову і незграбно ковзнувся по льоду.
Дмитро, забувши за все, кинувся вперед. Посковзнувся, але стримав рівновагу і ще скоріше побіг. Він не почув, як засичав і увігнувся під ним яснець, тільки раптом побачив перед собою живе сяйво кількох блискавиць, що, переганяючи одна другу, покручено кололи лід.
«Бистра!» — обухом гупнула догадка. Хотів зупинитись і, зразу ж зрозумівши свою помилку, побіг уперед. Та в цей час, лунко чмокнувши, лід вислизнув з-під ніг.
Дмитрові раптом здалося, що високий берег Бугу підскочив і злетів угору. Пірнувши з головою в пекучі, як окріп, хвилі, Дмитро почув, що течія міцно вдарила йому в груди.
«Це ж зараз під лід затягне». — Надлюдським зусиллям, усім тілом рвонувся з холодної купелі, високо піднявши руки. Головою і щиколодками лівої руки вдарився в податливий лід, а кулак правої, різнувши шершаву лінію ополонки, вискочив на поверхню. Дмитро це відчуває усім тілом, напружено борючись проти течії, що люто тягне, рве його під лід. Покаліченими пальцями правиці, обережно і легко, щоб не обломитися, впивається в кригу і вже, задихаючись, підводить голову над водою. Тепер і сонце, і дерева, і берег, коливаючись, спускаються вниз. Кривавлячи лід, він намагається вибратись на поверхню. Але тонка крига обривається під руками, і Дмитро ледве не з головою опускається в ріку. Знову схоплюється за шершавий виступ і знову обломлюється. Він уже ледве чує пальці. Противний важкий і сирий холод стискає, крутить кості. Вода підбиває обважніле тіло, туго повертає його, трохи опускає донизу і знову рве в густу бистрінь.
— Дмитре! Держись, Дмитре! — розпластавшись на льоду, до нього повзе Варивон. — Завісся руками.
Поволі витягає червоні, як перепечені раки, неслухняні руки на лід. Сп'яніла голова хилиться донизу.
—

читати