
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
черепкiв, шибки пiд молотками осипалися з вiкон, як з дерева цвiт. П'янiли. Хотiлося чути лиш брязк, стук, трiск, передсмертне хрипiння кожної речi, яка так само тяжко конала, як i жива iстота.
Про Льольо забули.
А рояль не дававсь Хомi. Чорнi блискучi боки його кололись i западались за кожним махом кiлка, але вiа все ще тримавсь на ногах, тiльки вив дико, як звiр, стiкаючий кров'ю.
Потривожений пил, що досi тихо спочивав в меблях, тепер курився димом та крутився в повiтрi, роблячи свiтло жовтим i каламутним. Все злилось в однiм божевiллi. Люди пили його один в одного з очей, з передсмертного жаху скалiчених речей, з крикiв скла i металу, з стогнання струн. Всi тi одламанi нiжки, покрученi спинки, черепки пiд ногами, шматки паперу, пустка руїни - будили ще бiльшу жадобу нищить, ламати, бити, i ноги без тями топтали знищене вже, а руки шукали нового.
Андрiй одною рукою ламав галузки живих рослин, розсипав землю з вазонiв. Ага! ти ростеш! i упивався хрустiнням горшкiв пiд каблуками.
Хома з перекривленим ротом, весь мокрий, блищав од поту.
- Гуляйте, дiти! Прийшов наш день.
Панас Кандзюба силкувавсь до натуги пiдняти велику шафу, але не зважив сил. Вона навалилась на нього i придушила. Вiн крутився пiд нею, кректав, волiк до вiкна, йому помогли другi. Шафа лягла на вiкно, задерла нiжки й бiлий спiд, хитнулась i щезла. Панас висунувсь у вiкно, щоб чути, як вона хрясне грудьми об землю.
На подвiр'ї, в осiннiй мряцi, кишiли люди, як гусiнь.
- Чого стоїте? Йдiть помагати. Тепер нам воля.
Свiтлиця зароїлась новими людьми, що насилу пробирались через купи уламкiв. Вони розсипались скрiзь, по всьому домi i кожну кiмнату сповнили гвалтом. Гупали кiлля i молотки, наче в великiй кузнi, трiщали меблi i дверi, скреготало залiзо, а скло дзвелiло й дзвенiло безперестанку i сипалось долi, як грушi з дерева в бурю.
Весь дiм трясся од зойку, кричав на пробi в порожнi отвори вiкон до чорної мряки, що його оточала.
Одсувались комоди i звiдти викидались тонкi сорочки, такi чуднi i легкi, наче пушинки, з свистом дерлися рядна, лiтали, мов павутиння, мережки.
В ковалихи очi горiли, вона трясла гладкими боками, порпалась в купах i все кричала:
- Не дерiть всього! Лишiть менi...
I здирала з поламаних меблiв шовк жовтий, червоний, блискучий.
Панас Кандзюба бiгав по хатах, як навiжений. З-за пазухи виглядала у нього тонка жiноча сорочка без рукавiв, а руки обережно тримали i притискали до грудей коробку з старим iржавим залiзом. Вiн сам не знав, куди її дiти.
Олекса Безик сяв. Вiн врятував од погрому слоїк з солодким i притулив до серця, наче дитину.
Хати вже були обдертi, розбитi, переповненi пилом, як димом, що простягав руки за вiкна на холод. На вiкнах хилитались од вiтру подертi бiлi завiси, як перебитi гусячi крила. Тiльки лампи та канделябри лишились цiлими i завзято заливали цiлу руїну свiтом, до нестерпучостi ясним.
Бруднi, наче на лахмiття подертi люди спинились i дивились, що б знищити ще. Але нiчого не було. Голi стiни конали останнiм диханням оддертих шпалерIв.
В кутку Хома старанно трощив ще простий кухняний ослончик, брудний, у помиях, наполовину згнилий.
Андрiй торкнув Хому за плече.
- Ну, а гуральня?
Хома пiдняв на нього безтямнi очi.
- Як бити, то бити все.
I далi трощив недобитий ослончик.
- Годi, покиньте, - кричав Андрiй. - Пора палити.
Хома опритомнiв. Палити? його очi на мить спинились i в них мигнув наче далекий вiдблиск пожежi.
- Палити? Давай.
Вони склали на купу пiд сходи уламки меблiв, нiжки стiльцiв, шматки паперу i пiдпалили.
- Тiкайте з дому, горить! - кричав Андрiй.
Люди, як мишi, покидали покої i серед диму скакали по сходах.
Андрiй зняв з канделябра свiчку i пiдпалив завiси. Вогонь охоче полiз по серпанках, i чорнi отвори вiкон ще глибшими стали в червоних рухливих рамах. Двi Андрiєвi тiнi заметались на прощання по стiнах i разом з ним зникли.
Андрiй шукав Хому.
- Тепер гуральня. Чуєте, Хомо? гуральня, кажу.
Вони останнi вибiгли з дому.
Нiч стояла глуха, ще чорнiша по свiтлi. Але сподом вона ворушилась, жила, двигтiла i хвилювалась хвилями чорного люду, невидимим припливом тiл.
Тiльки гуральня блищала рядом освiтлених вiкон та тремтiла од руху машин, немов у великих кам'яних грудях, ждучи чогось, тривожно калатало серце.
Робочi покинули працю i чорнiли вздовж стiн та бiля дверей. Свiтло з вiкон грало в калюжах разками золотого намиста.
Юрма й гуральня стояли напроти себе, немов мiряли сили, немов ще рiшали, хто переможе.
Мiж ними раптом з'явилась важка, кострубата постать Хоми.
- Чого ждете? Палiть!
Вiкна паничевого дому курились димом. Вогонь лiз по завiсах, в'юнкий, веселий, i вже облизував лутки знадвору.
Безлиця у пiтьмi юрма здригнулась i пiшла на гуральню. Андрiй бiг попереду. У лiвiй руцi тримав залiзо, а права, без пальцiв, високо здiймалась над головою, наче комусь грозила.
Ось апаратна. Тепла, вся завита в залiзнi труби, колеса, машини, наче нутро живота, вона
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року