Завантажити

один, з одягу знати, селянин, а другий кравець - тримав у руках ножиці. От кравець і каже
- Пане губернаторе, я і отсей працьовитий чоловік приходимо перед вашу милость от у якій справі сей добрий чоловік прийшов учора до мене в майстерню (бо я собі, шанувавши слухи ваші, термінований, хвала Богові, кравець) і питає, подаючи мені шмат сукна «Добродію, чи вистане сього сукна мені на ковпак» Я подивився на сукно і сказав, що стане; він же, гадаю, гадав собі - і я таки вгадав!- що я маю намір частину сукна того вкрасти,- таки бачите, в нього лиха натура і такої лихої думки про нас, кравців, бувають люди,- і питає знов, чи не стане сукна на два ковпаки; я ж, угадавши його гадку, сказав, що стане; тоді він, упершись у ту свою першу підозру, став додавати ще і ще, а я погоджувавсь, аж поки не дійшли до п'ятьох. Тепер прийшов він по ковпаки, я йому даю, а він не хоче платить за пошиття або, каже, сукно верни, або мені гроші плати.
- Чи так воно було, чоловіче добрий- спитав Санчо у селянина.
- Так, пане,- одповів той.- Та хай ваша милость скаже йому показати ті п'ять ковпаків, що він мені пошив.
- З дорогою душею,- погодився кравець.
І, вийнявши руку з-під плаща, показав п'ять ковпачків, настромлених на п'ять пучок
- Ось,- каже,- ті п'ять ковпаків, що сей добродій мені замовив клянусь Богом і власним сумлінням, що не лишив собі ані окраєчки - хоть і зараз пред'явлю свою роботу цеховим поцінувальникам.
Усі присутні сміялися з тих ковпачків, що їх так багато вийшло, і з тих дивних позвів. Санчо подумав-подумав і сказав
- Здається мені, що сей позов дається рішити без тяганини й без параграфів, по розуму судящого; моя резолюція така кравець позбавляється плати за пошиття, а замовник - сукна, ковпаки ж дати в тюрму на рештантів, і ділові квит.
Якщо попередній вирок викликав подив у присутніх, то сей їх розсмішив, та все ж як губернатор волів, так і зробили. Потім того перед судцем стало двоє старих один із тростинкою замість ціпка, другий без. Той, що без ціпка, сказав
- Добродію, я позичив отсьому чоловікові з доброї волі і ласки своєї десять щирозолотих талярів, з умовою, що він їх верне, коли я того зажадаю; пройшло чимало часу, і я їх не вимагав, щоб не вганяти його в той клопіт, у якому був, коли до мене звернувся; а потім, бачивши, що він не квапиться боргу повертати, нагадав йому раз, і вдруге, і втретє, а він, де б повернути, став одмагатися не позичав я, каже, тих десятьох талярів, а як, може, й позичав, то давно віддав уже. Нема в мене на ту позику, ані на віддачу, свідків тож нехай ваша милость одбере у нього присягу, і як присягне, що повернув, то я йому прощаю однині й навіки перед Богом.
- Що ви на сеє скажете, діду з тростинкою- спитав Санчо. На те дід одказав
- Признаюсь, пане-добродію, що таки позичав; а що він здається на мою присягу, то нехай ваша милость опустить жезло своє суддівське, і я поклянуся, що повернув ту позику істинно і правдиво.
Губернатор опустив жезла, а дід, передавши тростинку другому, щоб не заважала, поклав руку на хреста жезла суддівського і посвідчив під присягою, що справді позичив був у чоловіка тії десять талярів, але віддав їх йому з рук у руки, а той, певно, забувся і знов вимагає віддачі. Сеє побачивши, великий губернатор спитав у вірителя, що він скаже на присягу позикоємця. Той одказав, що боржник, без сумніву, каже правду, бо він людина порядна і богобоязлива; то сам я, каже, напевне, забув, як і коли мені вернуто гроші і віднині жодних до нього не матиму претензій. Боржник узяв у вірителя свого ціпка і, похиливши голову, вийшов із судної палати; Санчо ж, побачивши, що оскаржений вийшов, не діждавши вироку, а позивач прийняв те з терпливою покорою, схилив голову на груди і, приклавши вказівного пальця правої руки до брів і носа, думав якусь хвильку, а потім підвів голову і наказав завернути того діда з тростинкою. Привели його, а Санчо й каже
- Дайте мені, чоловіче добрий, вашу тростинку так, бачите, треба.
- Чому не дати- одказав дід,- нате, добродію.
І вручив йому тростинку. Санчо взяв її і передав другому старому
- Ідіть із Богом,- сказав,- тепер вам заплачено.
- Заплачено, кажете- обізвався той.- Хіба ж сяя тростинка варта десять золотих талярів
- А варта,- відповів губернатор,- коли ж ні, то в світі немає більшого за мене дурня. Отут-то й покажеться, чи стане в мене олії в голові управляти хоть би й королівством.
І тут же наказав при всіх розламати тростину і розщепити. Так же й зробили - і знайшли всередині десять золотих талярів. Люди здивували великим дивом і визнали свого губернатора новітнім Соломоном премудрим. Спитали, як він догадався, що там гроші, і він пояснив звернув, каже, увагу на те, як оскаржений перед присягою передав тростинку в руки позивачеві і тоді вже клявся, що вернув десять талярів позивачеві з рук у руки, а по складенні присяги попросив свою тростинку назад; отут, каже, я й упав на здогад, що ті гроші були в ній сховані. Звідси можна зробити висновок, що навіть дурних правителів Бог може напутити на правий суд; а ще,

читати