Завантажити

кроликів з підливою їсти вам таки не годиться, бо то створіння волохаті. Ось телятини можна було б і скуштувати, якби не була вона печена ще й тушкована - а так ні, не випадає.
- А в тій оно мисці, що так парує,- сказав Санчо,- напевне пере-млійка різном'яса там стільки різної всячини, що вже ж дещо знайдеться таке, щоб і до смаку, і до пуття.
- Absit! - сказав медик.- І не думайте собі того, і в голові не покладайте - нема нічого в світі шкідливішого за оті перемлійки. Нехай ідуть вони до каноників, до ректорів у колегії, на весілля до селян, а не на губернаторський стіл, де мають бути самі витворні та делікатні наїдки; адже скрізь і всюди будь-кому годяться найкраще ліки прості, а не складені, бо в простих ліках ніколи помилки не зробиш, а в складених скільки завгодно, як не дотримаєш міри й ваги різних інгредієнцій. Отож як хоче пан губернатор зберегти або й поліпшити своє здоров'я, нехай споживе собі сотню ріжків та кілька дрібних айвових кришеників, бо вони скріплюють шлунок і сприяють травленню.
Приберіть! (Латин.)
Почувши таку мову, Санчо відкинувся на спинку крісла, пильно поглянув на медика і спитав поважним голосом, як його звати і де він учився. На те лікар відповів
- Мене, пане губернаторе, звати доктор Педро Суворіо де Годіно, родом я із села Гетьвідсіля (це, як їхати з Каракуеля на Альмодовар-дель-Кампо, буде у праву руку), а докторувався в Лисунському університеті.
На те промовив Санчо, киплячи гнівом
- От що, дохторе Педро Суворіо Лихої Години, родом із Гетьвідсіля, що то в праву руку, як їхати з Каракуеля на Альмодовар, а дохторований [548] у Лисунському неверситеті! Геть мені зараз же звідсіля, а то, присягаю сонцем святим, візьму цурку і, з вас починаючи, позацурко-вую всіх лікарів на сьому острові, тобто всіх лікарів-неуків. Бо вчених лікарів, мудрих та розважних, тих би я в рамки вставив і як богам їм молився б... І ще раз кажу, Педро Суворіо, вимітайся відси, бо схоплю оце крісло, на якому сиджу, і розтрощу тобі на голові, а як спита начальство, то скажу собі на виправдання, що зробив богоугодне діло, убивши вбивцю-лікаря, катюгу всенародного. І давайте вже мені їсти або скидайте з губернаторства що ж то за служба така, що чоловіка не прогодує Не варта вона і печеної цибулі!
Бачивши той гнів губернаторський, стурбований медик збирався вже на виступці, аж тут із вулиці почувся ріжок поштовий; стольник виглянув у вікно і сказав
- То посланець од дука, мого пана; певно, з якоюсь важливою депешею.
Увійшов гонець, упрілий і засапаний, і, видобувши з-за пазухи пакета, оддав його в руки губернаторові, а Санчо дворецькому, щоб той прочитав адресу; адреса ж була ось яка «Донові Санчу Пансі, губернаторові острова Гармадармії, до рук власних, або ж його секретареві». Сеє почувши, Санчо запитав
- А хто тут у мене за секретаря Один із присутніх обізвався
- Се я, пане вмію читати й писати, а сам родом біскаєць.
- Ну, з таким додатком,- сказав Санчо,- можете бути за секретаря хоч би і в самого інператора. Одкрийте ж листа да гляньте, що воно там.
Новоспечений секретар розкрив пакет; прочитавши листа, сказав, що справа секретна. Санчо велів присутнім покинути залу, лишились тільки стольник із дворецьким, а решта, в тому числі й лікар, вийшли. Тоді секретар зачитав послання
«Дійшло до мого відома, сеньйоре дон Санчо Панса, що певні вороги мої та нашого острова наміряються ґвалтовно на нього напасти якоїсь ночі; отож треба матись на бачності та й на осторозі, щоб не заскочено вас ізненацька. Знаю також од шпигів, годних віри, що добулось туди в перевдязі четверо якихось лиходійників, які на життя ваше важать, боячись розуму вашого високого. Майте, отже, пильне око на всіх, хто приходи-тиме вам чолом бити, і не їжте нічого, що вам подаватимуть. Я не забарюся стати вам до помочі, коли б на вас прийшла притуга - а втім, чиніть так, як вам підкаже добрий розум. Дано в нашому замку, серпня 16 дня, о четвертій годині ранку.
Ваш приятель
Дук».
Почувши таку новину, Санчо здивувався непомалу; решта присутніх теж, здавалося, були немило вражені. Обернувшись до дворецького, Санчо сказав
- Першим ділом треба от що зробить укинути в глибку дохтора Суворія, бо не хто, як він, хотів мене зо світу згладити, і то смертю найлютішою і найстрашнішою, а саме голодною.
- А що, здається мені,- підхопив стольник,- що не годиться вашій милості їсти нічого того, що тут на столі стоїть, бо то все готували черниці, а недарма ж то кажуть за хрестом сам чорт із хвостом. [549]
- Згода,- сказав Санчо.- Але ж дайте мені тим часом хоч хліба шмат та хунтів із чотири ягід винних, там то вже отрути не буде, бо я без їжі ні туди, ні сюди; а як нам треба готуватися до бою з тим лихом, то слід і покріпитися, бо на кендюсі серце держиться, а не кендюх на серці. А ви, секретарю, одпишіть пану мойму дукові, що все буде зроблено кап-у-кап, як він наказав. А ще кланяйтесь од мене пані моїй ду-кині і пропишіть, щоб пробі не забула переслати жінці моїй, Терезі Пан-синій, мого листа з посилочкою, а я вже за те довіку їй

читати