Завантажити

гаразд,- сказав Санчо.- Даймо на те, брате, що ви змалювали вже її з ніг до голови. То чого ж ви хочете Кажіть мені зараз без викрутів і вивертів, без загайки і без утайки.
- А хочу я, пане,- одказав селянин,- аби ваша милость були такі ласкаві й дали мені листа рекомендаційного до свата мого, щоб, значиться, не одкладав уже того женіння, бо ми собі і худобою, і подобою, сказати б, рівні правду кажучи, пане губернаторе, син у мене біснуватий, [551] і три чи чотири рази на день на його находить; та ще якось у вогонь попав був, то вид у нього поморщений, як пергамен, а очі сльозаві і трохи каправі; ну, але вже на вдачу - достеменний янгол, якби ще був сам себе не товк та не кулачив, то був би святий, та й годі.
- Може, ви ще чого хочете, чоловіче добрий- спитав Санчо.
- А й ще чогось хочу,- одказав селянин,- тільки не важуся казати... Ну, та де вже наше не пропадало утік не втік, а побігти можна! Хотів би я, пане, щоб ваша милость дали мені триста або й цілих шістсот дукатів - синові мойому бакалярові на нове хазяйствечко, бо йому куди не кинь, на одділ треба йти, щоб тестеві з тещею на поталу не датися.
- А тепер подумайте, чи вам ще чого не треба,- сказав Санчо.- Кажіть сміло, не встидайтеся і не сорбмляйтеся.
- Ні, оце вже все,- одказав селянин.
Як тільки він промовив ці слова, губернатор зірвався на рівні, ухопив крісло, на якому сидів, і закричав
- Ах ти ж мудюрею нешмарований, гевале неотесаний! Геть мені зараз же з-перед очей, бо нехай мені те да се, як не провалю тобі голови отсим кріслом! Ти, скурвий сину, пройдисвіте, самого люципера маляре, приходиш у таке врем'я просити в мене шістсот дукатів! А де ж я їх, смер-дюху, візьму - з коліна вилуплю Та якби й були, то з якої речі мав би я тобі давати, дурню ти заплішений І яке мені діло до вашої Мігель-Турри і до всього того паралізованого кодла Геть, кажу, звідси, бо присягаю на життя дука, мого пана, зроблю, як сказав! Не з Мігель-Турри ти, мабуть, а з самого пекла сюди присланий мені на покусу! Ще й півтора дні не пройшло, як я на уряд заступив, а ти, іроде, правиш із мене шістсот дукатів!
Стольник подав знак прохачеві, щоб вийшов із зали; той так і зробив, понуривши голову - боявся б то, щоб гнів губернаторський на ньому не окошився. Добре зіграв, паливода, свою ролю...
Та залишмо на який час розгніваного Санча (миром-миром, пироги з сиром!) і повернімося до болящого Дон Кіхота, що, обліплений пластирями, цілий тиждень курувався од котячих ран, бо за сей час із ним сталась одна пригода, яку Сід Ахмет обіцяє розповісти правдомовно і докладно, не минаючи наймарніших дрібничок, як він звик чинити протягом всеї цієї історії.

РОЗДІЛ XLVIII
Про те, що приключилось Дон Кіхотові з доньєю Родрігес, дуеньєю при дукині, та про інші події, достойні описання і вічного спогадання
Сумний та невеселий лежав тяжко зранений Дон Кіхот у себе в ліжку з перев'язаним обличчям, не перстом Божим, а котячими кігтями мічений - такі-то нещастя випадають мандрованим рицарям. Цілий тиждень не виходив він між люди, а сієї ночі ніяк не міг не то заснути, а й ока замружити, думаючи про напасті свої та лицяння Альтісідори-не. Коли чує - хтось ключем одмикає двері до його покою отож, поду- []552] мав зразу, тая закохана панна хоче вчинити замах на його цноту, захитати вірність супроти володарки його, Дульсінеї Тобоськоі. «Ні,- сказав він рішуче, упевнившись у догадці своїй (а говорив голосно, щоб його почуто),- ні, немає такої краси на світі, через яку я перестав би кохати ту, що навіки вкарбувалася мені в самісіньке серце, врізалася в найпотаємніші глибини моєї істоти! Чи тебе, сеньйоро моя, обернуто в цибулясту мужичку, а чи в німфу золотохвилього Таха, де ти гаптуєш єдваби та златоглави, чи сховав тебе десь Мерлін або Монтесінос - де б ти не була, ти моя; де б я не був, я твій!»
В ту ж саму мить, як він скінчив свою орацію, одчинились двері. Дон • Кіхот став на ліжкові на весь зріст, загорнений з голови до ніг у жовте атласне укривало, на голові ковпак нічний, обличчя й вуса перев'язані обличчя од подряпин, а вуса - щоб не розлазились і не звисали; подивитись на нього - мара марою. Він пильно видивлявся в двері, сподіваючись побачити засмучену й коханням змучену Альтісідору; натомість на порозі з'явилась поштива дуенья, оповита вся од чепчика до стіп білим плоєним завивалом. У лівій руці держала свічечку-недо-гарок, праву поставила дашком, щоб світло не било їй у вічі, сховані за здоровенними окулярами. Ступала дрібненько, майже нечутними кроками.
Дон Кіхот дивився з своєї вишки на ту мовчущу прояву і подумав раптом, що се якась відьма або чаклунка прийшла над ним химородити, тож почав хреститися що є сили. Проява дійшла до середини кімнати і підвела очі побачивши, що наш рицар хрести на себе кладе, перелякалась його не менше, ніж він її щось високе, жовте, вид спотворений перев'язками...
- Дух святий при нас! А то що таке- скрикнула дуенья.
З того переляку свічка випала їй з рук і погасла; дуенья обернулася тікати, але з перестраху заплуталась у власному

читати