Завантажити

славлять у селі,- і от стоїть якось скривджений рехідор на майдані, аж це приступає до нього другий рехідор, його односілець, та й каже «З тебе, куме, калим осел твій таки знайшовся!» - «Калим, куме, за мною і то чималенький,- відповідає той,- тільки скажи, де ж це він об'явився» - «А в сосняку,- мовить другий рехідор,- я побачив його оце вранці, але без кульбаки і без упряжі, так спав з тіла, аж жаль брав дивитись. Хотів я був його перейняти й до тебе пригнати, але він геть здичавів і став харапудитися, я тільки до нього, а він ходу і в чатинник. Якщо хоч, ходімо разом на пошуки, я тільки ослицю додому заведу і миттю назад».- «Прошу, прошу,- на те ослятник,- а я вже тобі тим самим віддячу». Таким самим робом і в таких самих подробицях розповідають про цю оказію всі, хто в курсі сієї справи. От рушила піхотою та пара рехідорів до лісу, проте в тих лісових застумах і в тому місці, де осла знайти сподівалися, його не було, так що даремно вони нишпорили по всіх нишпорках. Бачачи, що осла немає, той рехідор, що вранці [454] його помітив, каже першому «Послухай, куме, мені спала одна думка, і тепер ми, безперечно, знайдемо цю животину, хоч би вона зашилася в земну, не те що в лісову нутробу. Адже я вмію знаменито ревіти ослом, і якщо ще й ти бодай трошки вмієш, то вважай - справа на мазі».- «Кажеш, трошки, куме - гукнув тамтой.- На Бога, в реві мене і осел не перереве».- «Зараз ми побачимо,- відповів другий рехідор.- Значиться так я піду бором в один бік, ти в другий, і так ми обійдемо кружка і вряди-годи ревітимем, то я, то ти, тоді осел, певне, нас почує і, якщо він тільки в лісі, обізветься». На те відповів ослятник «По-моєму, куме, ця думка якраз підтверджує, що в тебе ума двоє клали, а третій топтав». От розійшлись вони, як домовилися, в різні боки. Як на те, сталося так, що обидва заревіли воднораз, і кожен, повіривши реву другого, порвався назустріч один одному, гадаючи, що осел відшукався. Побачивши свого односельця, потерпілий гукнув «Невже, куме, то не мій осел ревів» - «Ні, то я ревів»,- той у відповідь. vHy, признаюсь,- сказав ослятник,- у реві між тобою й ослом ніякої ріжниці, бо я зроду не чув, щоб так хто передражнював».- «Ці хваління й уславляння,- обізвався заводіяка,- радше належать і личать, куме, тобі, ніж мені. Землею, небом і Богом заприсягаюсь, ти за пояс заткнеш найспритнішого і найдосвідченішого ревуна на світі звук у тебе високий, темп ти витримуєш і з такту не збиваєшся, ревеш на різні лади та ще й часто ті лади міняєш. Коротше, визнаю себе переможеним і віддаю тобі пальму першості й бажаю й далі високо нести прапор твого чудового мистецтва».- «Знаєш, куме,- відповів перший рехідор,- тепер я більше шануватимусь, ніж досі, переконаний, що і я до чогось у знадобі і маю іскру таланту. Звісно, я й раніше знав, що реву добре, але досі ні від кого не чув, що мій рев сама досконалість».- «А я тобі ось що скажу,- підхопив другий,- скільки кебети на світі марнується й гине, бо люди не вміють нею користуватися!» - «Але ж наша кебета,- заперечив потерпілий,- може стати нам у пригоді лише в рідку стежку, як оце тепер, та й то дай Боже, щоб вона нам підсобила». Погомонівши так, вони знов розійшлися і давай ревіти, при цьому як крикнуть, так і вклепаються і разом знай збігаються, аж поки вирішили ревіти двічі поспіль, щоб було зрозуміло, що ревуть вони, а не осел. Так облазили вони весь бір, ревучи щокрок двічі, а пропалий осел ніяк не озивався. Та і як йому, горопасі й бідоласі, було озиватися, скоро знайшли його рехідори в диких нетрях вовками розшарпаного Побачивши його, ослятник сказав «А я то дивувався, що він не відгукується. Живий, він би відгукнувся, як тільки почув би нас - на те він і осел. А все ж я, куме, вважаю, що немарно згаяв час на пошуки осла, хоч і знайшов тільки стерво зате я чув, як віртуозно ти ревеш».- «А як так, то й слава Богу,- відповів другий,- виходить, ми з тобою одного тіста книш». Так, піймавши облизня й тільки похрипнувши, повернулися вони до села й там розповіли своїм приятелям, сусідам і знайомим про все, що їм приключило-ся, у тій ослячій шуканині, причім кожен похваляв-величав віртуозний рев другого, так що поголоска об тім пішла по всій окрузі; а диявол, який ніколи не спить, завжди охітний баламутити й підбурювати людей, колотити миром, підпускати брехні й робити з мухи слона, підстроїв і врядив так, що жителі інших сіл, побачивши когось із наших, почи- [455] нали ревіти по-ослячому так-бо вони збиткуються з наших рехідорів. Підпряглася й дітлашня,- словом, потрапили ми в пельку й лабета до всіх чортів пекла ослячий рев загуляв по селах, і жителів нашого, ревучого, села розпізнати так само легко, як упізнають і одрізняють від білих негрів. Цей немилий жарт довів до того, що обсміяні не раз рушали на пересмішників, озброївшись і ушикувавшись бойовим ладом. Тоді сам чорт їм не брат. Як на мене, не взавтра, то позавтрьому мої односельці, себто ревуни, підуть походом проти другого села, за дві милі од нас, бо ті сусіди просвітку нам не дають своїми прйсмішками;

читати