
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
прихильність. А втім, я знаю одного державця, от уже гойний чоловік, не те що інші, аби я заходився його за щедрість славити, то не одну шляхетну душу взяли б завидки, та цур йому, відкладімо сю розмову до слушнішого часу, бо наразі треба шукати притулку на ніч.
- Недалечко звідси,- обізвався письмак,- є пустельницький скит, а в ньому сидить відлюдник. Колись він.нібито служив жолдаком, і про нього йде поголоска, що він добра християнська душа, чоловік великорозумний та ще й спочутливий. При тій пустиньці тулиться мазанка, його ж таки руками зліплена, і хоча хатка маленька, але гостей є де прихистити.
- А чи не водяться в того пустельника кури - поцікавився Санчо.
- Майже всі пустинники тримають курей,- відповів Дон Кіхот,- уже перевелися ті пустинники, які спасалися в пустині єгипетській, вбиралися в пальмове листя і живилися корінням. Не подумайте, що я хвалю тих, а гуджу сих, я хочу лишень сказати, що нинішнє пустинництво не вимагає такого лісникування та умертвіння плоті, як давніше, але це не означає, що теперішні спасенники ледачі; принаймні, як на мене, всі вони хороші, а коли серед них і вирискається святенник, з тих, що цнотливих із себе корчать, він не такий шкідливий, як явний гріхо-вод.
Отак гомонячи, побачили вони, як назустріч їм хтось чимчикує, поганяючи перед собою мула, списами й галябардами в'юкованого. Розминаючись із ними, погонич уклонився й пішов далі. Дон Кіхот тоді до нього
- Стій, чоловіче добрий! - каже.- Ви налягаєте на ноги шпаркі-ше, ніж цього хотілося б вашому мулові.
- А той не можу я, пане, пристати. Ви бачите, я везу зброю, яка завтра буде потрібна, зупинятися я не маю права, тож щасливо зоставайтесь. Якщо ж ви хочете знати, навіщо я її везу, то майте на увазі я збираюся ночувати в заїзді біля скиту; якщо й ви туди ідете, то ми там зустрінемося, і я вам розповім дивину! А поки ще раз щасливо зоставайтесь!
І погонич так погнав свого мула, що Дон Кіхот не встиг навіть запитатися, про яку се дивину збирається той розповідати. А що Дон Кіхот був дуже до всього цікавий і до новин ласий, він наказав як стій рушати й заночувати в заїзді, не заїжджаючи до скиту, хоча грамотій волів зупинитися саме там.
Так вони й зробили, посідали верхами, рушили навпрошки до заїзду й прибули за сонця. Письмак, одначе, запропонував Дон Кіхотові [451] завернути до відлюдника і промочити горлянку. Скоро прочув те Санчо Панса, одразу повернув свого Сірого, і Дон Кіхот з письмаком рушили слідом. Але, на Санчову непорадну годину, спасенника вдома не було, так заявила їм послушниця, яку вони в скиту застали. Вони спитали в неї найкращого винця; вона відказала, що її пан вина не держить, а от як їм хочеться криничної води по дешевинці, то вона напоїть їх із дорогою душею.
- Аби мені хотілося води,- зауважив Санчо,- я б з будь-якої криниці напився. Гай-гай, Камачове весілля і дон Дієгова повня, як я за вами зітхатиму!
Ні з чим покинули вони пустиньку й подалися до заїзду; уїхавши не з-так далеко, зуздріли хлопця чвалав звільна попереду, тож вони його наздогнали. Ніс на рамені шпагу, а на шпазі чи то згорток, чи то клунок, певне, з одежею не інакше там були ногавиці або плюндри, кирейка й кілька сорочок, бо на собі він мав лише куцину з оксамиту, під саєту підробленого, сорочку навипуск, єдвабні панчохи та тупоносі, за столичною модою, черевики. Виглядав він років на вісімнадцять-дев'ятна-дцять, обличчя веселе, рухи зграбні. Щоб коротати шлях, на ходу виспівував сегидильї. Коли наші супутники з ним порівнялись, він саме доспівав одну таку пісеньку, і письмак запам'ятав її
Мене злидні гіркі на війну повели.
Я б удома сидів, якби гроші були.
Перший обізвався до нього Дон Кіхот.
- Вашець, паниченьку гожий,- сказав,- простує порожняком. Куди ж се ви верстаєте дорогу Скажіть-но, якщо ваша ласка.
А молодик на те
- Простую я так упорожні через спеку й нужду. А йду на війну.
- Що ж то за нужда - спитав Дон Кіхот.- Бо спека справді страшна.
- Пане,- відповів хлопець,- у клуночку в мене лежать оксамитові плюндри, пара до цієї куцини. Якщо я збагнітую їх у дорозі, то мені не буде в чому хизуватися в місті, а справити нові купила нема. Ось чому, а також щоб було прохолодніше, йду я в такій постаті, а прямую я в ставку піхотних розташувань, за дванадцять ізвідси миль, наймуся затяжцем, а вже там знайдеться, на чому доїхати до порту, де нас посадять на корабель, посадка, як подейкують, буде в Картахені. Волію піти на війну і мати за зверхника й пана мого короля, ніж прислужуватись якомусь підпанкові в столиці.
- Певне, вашець користувався на останній службі з якоїсь пільги - поцікавився грамотій.
- Аби я служив якомусь грандові ги шпанському або іншому вельможі,-¦ відповів хлопець,- я, мабуть, мав би якусь вільготу. Хороші пани завжди пільгують своїм служникам, ці служники виходять потім у хорунжі, а то й у капітани або дістають добрі нагородні гроші, зате я, неборак, вічно служив у якихось підхлібників сильних світ} сього та у всіляких випанків хамового кодла і пробавлявся в них на такій злиденній і
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем