Завантажити

рицаря, а він же, як славлять, спомагає сиріт, направляє кривду й творить усякі інші благі діла, ось тільки його шляхетність обійшла стороною мене, хай будуть благословенні й високославні небеса з їхніми ангельськими чинами і престолами. Певне, вже Рицарю Сумного Образу судилося пошпетити моїх маріонеток і завдати мені горя.
Педрові жалі зворушили Санча Пансу, і він сказав так
- Не плач, майстер Педро, і не побивайся, бо серце мені порветься. Знай, що пан мій Дон Кіхот - горливий католик і найщиріший християнин, і якщо до нього дійде, що він завдав тобі ущербку, то неодмінно побажає й зуміє віддати тобі та ще й віддячити з чохом.
- Аби ж то пан Дон Кіхот віддав хоча б за частину ляльок, то і я був задоволений, і сумління його милості залишилося б чисте, бо не спасеться той, хто присвоїв собі чуже добро проти волі власника і не віддячив йому.
- Авжеж,- сказав Дон Кіхот,- от тільки незрозуміло, майстре Педро, що саме з вашого добра присвоїв я собі
- А то не присвоїли - гукнув майстер Педро.- А те ось канцур'я розкидане-розметане на голій і яловій землі - хто ж його пошаткував і потрощив, як не грізна міць потужної вашої правиці Чиї ж бо сії тіла, як не мої І з чого б я ще контентувався, як не з них
- Тепер я остаточно досвідчився,- відповів на те Дон Кіхот,- як досвідчувався уже не раз, а саме мої переслідники-характерники спершу показують мені якийсь правдивий лик, а потім змінюють і лицюють його, як їм заманеться. Слухайте ж, панове-добродійство, кажу вам по щирості, мені примарилось, ніби все, що тут відбувається, відбувається направду, що Мелісендра - то Мелісендра, дон Гайферос - дон Гайферос, Марсилій - Марсилій, Карло Великий - Карло Великий, ось чому я вкинувся в таку пасію і, аби справляти повинність мандрованого рицаря, порвався спомогти й підсобити втікачам, і ось, такою шляхетною метою подвигнений, звершив усе те, чому єсте свідкували. Якщо ж склалось не так, як бажалось, не я причинен, а мої [463]mпереслідувачі-лиходД і хоть я сплоха в лихо вскочив, проте я сам собі присуджую тії збитки відшкодувати. Хай майстер Педро оцінить, скільки тії знівечені ляльки варті. Я ладен негайно сплатити в добрій обіговій монеті кастільській.
Майстер Педро вклонився й мовив
- На менше я й не сподівався від нечуваної доброти християнської презацного Дон Кіхота з Ламанчі, істинного оборонця й милостивця всіх немаєтних і нужденних скитальців; так ось, панове, нехай пан корчмар і великий Санчо стануть за посередників між вашою милостю і мною і поцінують, чого варті чи могли бути варті поламані ляльки.
Корчмар і Санчо згодилися, і майстер Педро притьмом підібрав з землі безголового короля Марсилія Сарагоського й мовив
- Зразу видно, що короля вже не воскресити, а тому, з вашого дозволу, я хотів би мати за його смерть, скін і внебовзяття півп'ята реала.
- Далій,- сказав Дон Кіхот.
- Ось за цей відруб згори донизу,- вів далі майстер Педро, беручи розрубаного цісаря Карла Великого до рук,- небагато заправити п'ять з чвертю реала.
- І немало,- вкинув слівце Санчо.
- Ні, небагато,- заперечив корчмар.- Я, яко посередник, пропоную округлити до п'яти.
- Дати йому цілих п'ять з чвертю,- мовив Дон Кіхот,- чверть реала туди, чверть реала сюди підсумок нинішнього лиха від того не зміниться. І завершуйте боржій, майстре Педро, час вечеряти, я вже намлівся голодом.
- За цю ляльку,- сказав майстер Педро,- безносу й однозору, колишню красуню Мелісендру, я прошу, як велить сумління, два реали дванадцять мараведі.
- Хай ти сказишся,- гукнув Дон Кіхот,- якщо Мелісендра зі своїм мужем тепер уже принаймні не на кресах Франції їхній же румак не то що біг, летом летів. Отож нема чого продавать мені фиги-миги й тицяти перед носа якусь безносу Мелісендру, тоді як справжня, якщо все гаразд, тепер зі своїм малжонком у Франції розляглась та й жартує, дай Боже, що кому гоже, нам же треба, пане майстре Педро, ходити навпростець і не кривити душею. Що далій
Майстер Педро, бачачи, що Дон Кіхотовий розум знову затемнився, і він сів на свого коника, і боячись випустити його з рук, сказав так
- Атож, це не Мелісендра, а одна з її служебок. Дайте мені за неї шістдесят мараведі, і ми квити.
В такий спосіб поціновано і всіх інших прикалічених маріонеток, і ціну двоє третейських арбітрів дещо скинули на втіху обох сторін; сума, зрештою, набігла до сорока реалів і трьох чвертів. Санчо одразу ж виклав гроші, але майстер Педро вивернув додатково ще два реали на ловитву мавпи.
- Дай йому, Санчо,- мовив Дон Кіхот,- не на мавпу-угадницю, а на кварту-розрадницю, і ще двісті реалів я дав би у віддяку тому, хто міг би сказати напевне, що сеньйора донья Мелісендра і сеньйор дон Гайферос уже у Франції, в родинному колі.
- Ніхто не міг сказати цього краще, ніж моя мавпа,- заявив май- [464] стер Педро,- але нині п сам дідько не впіймає. А втім, я думаю, що голод і любов до господаря дадуться взнаки, вночі вона почне нишпорити, а вранці ми з нею, Бог дасть, побачимося.
Зрештою та лялькодраківка завершилася, і всі в добрій згоді й лагоді

читати