Електронна бібліотека/Проза
- ДружбаВалентина Романюк
- Лілі МарленСергій Жадан
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
слова ті, коли хочете знати, стались пророчими недарма ж поетів називають часом віщими співцями. Віщування згодом справдилось - один знакомитий андалузький поета оплакав і оспівав її сльози, а другий знаменитий і, мовляв, єдиний поета, вже кастільський, прославив її вроду.
- Скажіть, пане Дон Кіхоте,- спитав цилюрник,- от скільки співців величали тую Анджеліку, а чи не знайшлось такого, хто б написав на неї сатиру
- Немає сумніву,- одказав Дон Кіхот,- що якби Сакріпант або Роланд були поетами, вони б цю панночку добре через росу перегнали, бо поетам властиво й притаманно мститися пасквілями та сатирами на тих дамах, справдешніх чи уявних, на тих володарках їхніх мрій, які згордували чи знехтували їхнім коханням; така помста, щоправда, негідна благородних сердець, і до мене не дійшло жодного вірша, де ганилося б Анджеліку, що баламутила цілим світом.
- Дивина! - вигукнув парох.
Але тут ізнадвору почулись голосні крики небоги та клюшниці, які вийшли під час тої довгої розмови, і всі вискочили на той галас.
РОЗДІЛ II,
де оповідається про немалу зваду, що мав Санчо Панса з Дон Кіхотовою клюшницею та небогою, а також про інші кумедні події
Повідає історія, що той галас, який почули Дон Кіхот, парох та цилюрник, справді зняли небога з клюшницею жінки сварилися з Санчом Пансою, що намагався прорватись до Дон Кіхота, а вони його й на поріг не пускали.
- Чого сей волоцюга до нас приплентався - репетувала клюшниця.- Іди собі, чоловіче, до своєї доми, бо я знаю, що то ти пана мого непутиш та баламутиш, по безвинах та по безвістях його тягаєш!
- Ти, ключнице, ти, гадючнице! - одгризався Санчо.- То не я пана, а пан мене баламутить, і непутить, і по тих безвістях за собою волочить! Та й то ще не вся правда, а тіки половина, бо він мене з дому вива-бив, усе голову морочив, казав, що острів дасть, та й досі дає...
- Вдавився б ти ним, Санчо проклятий! - се вже небога озвалась.- А з чим же хоть їх їдять, тії острови, ненажеро ненатлий [341]
- їх не їдять,- одказав Санчо,- ними керують і правлять, і один острів стане за чотири міста й за п'ять суддівських посад.
- Чотири чи п'ять, то байдуже,- заявила клюшниця,- а ти, огидо, ти, занудо, все одно сюди не ввійдеш! Іди, керуй там своїм обійстям, управляй свою нивку та й викинь із голови всі оті острови й островиці!
Парох і цилюрник дослухалися до тої троїстої суперечки з видимим задоволенням, але Дон Кіхот, боячись, аби Санчо не намолов і не нагородив усяких неподобних нісенітниць та не пробовкнув чого зайвого на шкоду його честі, гукнув його до себе, а жінкам велів замовкнути і впустити гостя. Санчо ввійшов, а парох та цилюрник тут же попрощалися з Дон Кіхотом. Вони вже втратили останню надію на його уздоровлення, так уперто стояв наш гідальго при своїх чудернацьких думках, так убилося йому в тямку оте нещасне мудроване рицарство.
- От побачите, куме,- озвався парох до цилюрника,- що й не зоглядимось, як приятель наш ізнову тягу дасть.
- Не маю сумніву,- відповів цилюрник,- та мене дивує не так на-вісноголовий рицар, як його дурноверхий джура убгав собі в голову того острова, і вже ніякі розчарування, ніякі сили тої химери звідти не виб'ють.
- Поможи їм Боже,- сказав парох,- а нам треба на бачності матися та дивитися, до чого доведуть ті навіжені химороди рицаря нашого та його зброєносця. От уже, справді, який брів, такого стрів, їх обох немов з одного модла вилито панове божевілля без джуриної глупоти не варте було б і щербатого шеляга.
- Правда ваша,- погодився цилюрник.- Цікавий я знати, про що вони оце тепер балакають.
- Дізнаємось,- зауважив парох.- Я певен, що небога або клюшниця нам усе розкажуть; щоб вони та не підслухали!
Тим часом Дон Кіхот замкнувся з Санчом у себе в кімнаті і, зоставшися з ним сам на сам, заговорив
- Прикро мені слухати, Санчо, як ти казав і кажеш, буцім я тебе з дому зривав, так наче я сам на місці сидів разом ми рушили, разом їздили, разом блукали, і однака нам обом випала фортуна, однака доля. От що тільки тебе раз на ковдрі гойдали, а мені сто раз чосу давали - ото, мабуть, і вся моя перевага.
- Та вже ж не як,- обізвався Санчо.- Адже ви самі, пане, казали, що всякі злигодні скорше мандрованих лицарів побивають, аніж їхніх джур.
- Е, ні, Санчо, ти помиляєшся,- заперечив Дон Кіхот.- Знаєш, є така приказка quando caput dolet...
- Я тії приказки не втну, бо тільки по-наському знаю,- перебив Санчо.
- Се значить от що,- пояснив Дон Кіхот,- коли болить голова, то болить і все тіло, а як я твій пан і володар, то я, виходить, ніби голова, а ти, слуга мій і джура, ніби частина мого тіла чи, сказати б, сустав. Тим-то як упаде на мене яке лихо, то й на тобі воно позначиться, так само й твоє на мені. [348]
- Може, воно й так,- сказав Санчо,- та коли мене, ваш би то сустав, на ковдрі гойдано, то голова моя за муром була та тільки дивилась, як я в повітрі літаю, а їй і за вухом не свербіло. А вже ж коли сустави мусять боліти, як голова заболить, то й голова повинна боліти за суста-вом.
- Ти хочеш сказати, Санчо,- перепитав Дон
Останні події
- 14.01.2026|16:37Культура як свідчення. Особисті історії як мова, яку розуміє світ
- 12.01.2026|10:20«Маріупольська драма» потрапили до другого туру Національної премії імені Т. Шевченка за 2026 рік
- 07.01.2026|10:32Поет і його спадок: розмова про Юрія Тарнавського у Києві
- 03.01.2026|18:39Всеукраїнський рейтинг «Книжка року ’2025». Довгі списки
- 23.12.2025|16:44Найкращі українські книжки 2025 року за версією Українського ПЕН
- 23.12.2025|13:56«Вибір Читомо-2025»: оголошено найкращу українську прозу року
- 23.12.2025|13:07В «Основах» вийде збірка українських народних казок, створена в колаборації з Guzema Fine Jewelry
- 23.12.2025|10:58“Піккардійська Терція” з прем’єрою колядки “Зірка на небі сходить” у переддень Різдва
- 23.12.2025|10:53Новий роман Макса Кідрука встановив рекорд ще до виходу: 10 тисяч передзамовлень
- 22.12.2025|18:08«Traje de luces. Вибрані вірші»: остання книга Юрія Тарнавського