Завантажити

Самсон.- То книга дуже ясна і розбірлива дітвора її гортає, юнацтво читає, дорослі розуміють, старі похваляють. Люди всякого стану нею не начитаються, затого напам'ять усю витвердять; аби де побачили шкапу яку сухоребру, зараз кажуть «Дивіться, то Росинант». Та найбільше вона пажам полюбилась - нема в панів такого передпокою, де «Дон Кіхота» не знайдеш книга та ніколи не гуляє, все по руках ходить, мало за неї не б'ються, назахват усі хапають. І то сказати - приємнішої і невиннішої забави годі собі уявити, бо хоч як шукай, ніде в тій книзі слова непристойного чи думки нечестивої і зазором не видати.
- Писати інакше,- зауважив Дон Кіхот,- то була б уже не правда, а брехня, а письменників та істориків, що до перебреху вдаються палити б треба зарівно з фальшивими монетарями. Не знаю тільки з якої речі автор сягав до сторонніх повістей та оповідок, коли міг іщ про мене різних різнощів понаписувати - міркував, певне, як у ті примовці «Хоч повсть, хоч вовна, аби кишка була повна». А щоб вії був виповістив самі мої думки, зітхання, сльози, мої заповідні прагнення і дивугідні звершення,- все те склалося б на грубелезну книгу, ще переважила б повну збірку Тостадових творів. Я, пане бакаляре, так со-бі міркую до написання історії чи так якої книги треба великого розум) і зрілого розмислу, до жартливої мови і дотепного викладу треба небу денного хисту. Найрозумніша постать у комедії - то блазень, хто йоп хоче зіграти, не повинен бути дурнем. Історія се наче святиня, воні [354] мусить бути істинною, а де істина, там і Бог, бо він сам і єсть істина. Проте є люди, що так книги ліплять, як ото сластьони печуть і викидають.
- Нема такої поганої книги, що в ній не було б чогось доброго,- сказав бакаляр.
- Воно-то так,- відповів Дон Кіхот,- але трапляється часом, що людина вже прославилась цілком заслужено своїми писаннями, а як оголосить їх друком, то слава її блякне і меркне.
- Причина сьому та,- мовив Самсон,- що друковані твори всі читають уважно і легко помічають будь-яку помилку, а що більша пи-сьменникова слава, то прискіпливіший буває читач. Люди знакомитого хисту, як от великі поети та видатні дієписці, раз у раз викликають заздрощі у людців, що страшенно люблять судити й ганити чужі писання, а самі ж то нічогісінько на світ не появили.
- Воно й не диво,- сказав Дон Кіхот,- бо немало є таких богословів, що сам до казальниці не здатен, а в чужих проповідях зараз бачить, де що не так, чого бракує, а що зайве.
- Все це вірно, пане Дон Кіхоте,- погодився Карраско.- Та я хотів би, щоб оті критикани були все-таки милосердніші й не такі уїдливі, щоб не чіплялись до кожної пилиночкй в творі, який вони судять, бо за тою пилиночкою вони й пресвітлого сонця не бачать. Може, й правда, що aliquando bonus dormitat Homerus, та нехай же вони зважать, скільки ночей він недоспав, пильнуючи, аби в творіннях його було якнайбільше світла і якнайменше тіней; а ще, може, те, що вони за плями мають, то тільки родимки, що людському обличчю іноді ще більшої додають принади. Хто свою книгу друком оголошує, наражає себе на чималу небезпеку, бо то річ неможлива і немислима, такий твір написати, щоб усім догодити, всіх задовольнити.
- Той, що про мене написано,- докинув Дон Кіхот,- задовольняє, певно, небагатьох.
- Ба ні, навпаки тим, що stultorum enfinitus est numerus, історія ваша припала до смаку безліченній безлічі людей. От тільки бідкається дехто, що автор собі трохи непам'ятущий вдався забув забудько написати, хто у Санча Сірого вкрав, украдено, та й годі, аж гульк! - Санчо знов верхи на ослі їде, а де той осел узявся, невідомо. І ще одного не з'ясував би то автор - що зробив Санчо з тими талярами, які в баульчику в горах Моренських знайшов. Про те нема ніде ні слова, а людям цікаво знати, куди він їх дів, на віщо обернув. От за се найбільше книзі пригану дають.
Буває, що й добрий Гомер дрімає (латин.).
Дурнів на світі безліч (латин.).
Тут уже й Санчо обізвався
- Мені, пане Самсоне, тепер не до звіту і не до одвіту, бо я так омлів та охляв, що як не хильну для отухи доброго вина, то живіт, мабуть, до спини прилипне... А дома в мене дещо є, стара мене жде; ось попоїм, вернусь, а тоді вже і вашу милость, і всіх на світі задовольню, все чисто розкажу, що питатимете, і як осла вкрадено, і куди сто талярів ділося.
Сказав отак і, не ждучи відповіді, майнув мерщій додому. [355]
А Дон Кіхот почав просити та припрохувати бакаляра, аби той зостався в нього на чернечу трапезу. Бакаляр погодився й зостався - на обід було те, що й завше, тільки ще пару голубців додали, а за їжею все про рицарські справи гомоніли, і Карраско намагався говорити господареві під лад. По обіді передрімались трохи, а там повернувся Санчо, і знов зняли втрьох перепинену розмову.

РОЗДІЛ IV,
де Санчо Панса з'ясовує деякі питання, неясні для бакаляра Самсона Карраска, а читач дізнається й про інші варті уваги події
Отож повернувся Санчо до Дон Кіхотового дому та й знову на те звернув, про що перше говорилось
- От тут пан Самсон казав, що цікаво йому

читати