Завантажити

брате,- одказав йому ліценціат.- Уже мені тут нема чого робити, і я складаю дяку небові, що таку велику явило до мене ласку».- «Ей, гляди, ліценціате, чи не кусить тебе лукавий! - сказав той із клітки.- Не хапайся так дуже, сиди собі тихо в [343] алаті, бо однак доведеться вертатись!» - «А я кажу, що таки здоро-' вий,- заперечив ліценціат,- і годі вже з мене цієї покути».- «Здоровий, кажеш - не вгавав божевільний.- Ну, гаразд, іди собі, там видно буде. Тільки клянусь Юпітером, котрого велич я заступаю на сій землі, що за один той гріх, який чинить сьогодні Севілья, випускаючи .ебе з сього дому і визнаючи за здорового, такою вдарю на нею карою, що пам'ять про неї зостанеться навіки-віків, амінь. Та знаєш ти, мізерний ліценціатику, що се в моїй силі, бо я не хто інший, як сам Юпітер-Гримій В руках у мене перуни спопеляючі, якими я погрожую світові, і; як захочу, можу знищити його. Та це невіголосне місто я інакше покараю три роки поспіль, почавши з дня й години, коли виголошу сюю клятву, не дощитиму ні на сам город, ні на всю околицю й округу! Так ти вільний, здоровий, розумний, а я хворий, божевільний, запертий Та скорше я повішусь, аніж дам дощу хоть краплиночку!» Всі присутні слухали божевільного, що вигукував ті прогнози й погрози; тоді наш ліценціат схопив капелана за руки й так до нього промовив «Не журіться тим, добродію мій любий, не слухайте, що сей навіжений плеще, бо хоть він і Юпітер, хоть і не буде, каже, дощувати, так я зате Нептун, бог і отець усім водам коли треба буде, коли захочу, тоді й звелю дощеві йти!» На се одказав йому капелан «Так то так, пане Нептуне, та не годиться вам гнівити пана Юпітера, тож нехай ваша милость у сім домі й зостанеться, а ми вже якось іншим разом, кращим часом по вас прийдемо». Управитель і всі присутні засміялись, аж капеланові трохи досадно стало; ліценціата роздягли, так він і лишився у тому шпиталі. Оце й уся вам історія.
- Так оце б то, пане цилюрнику,- озвався Дон Кіхот,- і є та історія, що, кажете, дуже до розмови нашої пасує і що ви притьмом розказати її хотіли Ех, пане скубрію, пане скубрію, треба бути хіба сліпим, щоб крізь таке сито не бачити! Невже ж таки вашець не знає, що то не честь, не подоба - рівняти отак ум до ума, дух до духа, красу до краси і рід до роду Я собі, пане цилюрнику, не Нептун і над водами не богую, та й не хочу, аби хтось мав мене за розумного, коли я такий не є, я хочу лиш одного довести світові, яка то вада і шкода, що не гадає він одновити тих блаженних часів, коли подвизався під сонцем орден мандрованого рицарства. Та, мабуть, спідлений наш вік не годен тішитись тим добром, що зазнавали часи минулі, коли мандровані рицарі брали на себе повинність і обов'язок царства боронити, цноту дівочу захищати, сиріт недорослих спомагати, гордопишних поскромляти, а смиренномудрих винагороджати... Теперішні так звані рицарі воліють шовками шамшіти та адамашками шелестіти, аніж кольчугами бряжчати; де ви такого побачите, щоб при всій зброї в чистому полі просто неба за будь-якої погоди ніч ночував, що, бувало, і ніг із стремен не виймає, а обіпреться на свого списа та й замгне отак на малу часину; де такого знайдете, що оце тільки з лісу видерся, зараз у гори дикі пускається, а там уже снується пісками пустельними та неплідними десь понад морем, що, знай, шпує та бурхає; як же побачить човника, хоч на ньому ні весла, ні вітрила, ні щогли, ні линви, сміло скакає в нього і звіряє долю свою невблаганним хвилям глибокого моря то аж до неба його підкине, то в хлань увергне, а він виставить груди проти борвію то'го не- [344] погамовного, та так і незчується, коли занесе його за три тисячі миль од того місця, де в човен сідав, а вже як вийде на берег чужодальній і незнаний, то там такі йому дива приключаються, що їх би не на пергамені списувати, а на бронзі карбувати... Але тепер лінивство взяло гору над горливістю, неробство над працею, порок над чеснотою, зухвалість над хоробрістю, теорія військова над практикою,- все те цвіло і сяяло лише за золотої доби, за мандрованого рицарства. Може, скажете, неправда Ну, хто чесніший і сміливіший за преславного Амадіса Гальсь-кого Хто розумніший за Пальмеріна Англійського Хто лагідніший і приязніший за Тіранта Білого Хто чемніший за Лісуарта Грецького Хто більше рубав і кого більше рубано, як Дон Бельяніса Хто безстрашніший за Періона Гальського Хто більше гордував небезпекою за Фелісмарта Гірканського Хто щиріший за Еспландіяна Хто од-важніший за Дон Сіронхіла Фракійського Хто бравіший за Родамон-та Хто обачніший за царя Собріна Хто завзятіший за Рінальда Хто незвитяжніший за Роланда Хто, нарешті, шляхетніший і люб'язніший за Руджера, що то од нього, як пише Турпін у своїй «Космографії», ведуть свій рід герцоги Феррарські Всі ці рицарі, а також безліч інших, яких би я, ваша велебність, міг іще сюди приточити, були мандрованими рицарями, красою і хвалою рицарства. От таких ще й подібних рицарів і мав я на увазі, коли збирався радити його милості королю вони послужили б йому вірою і правдою, одвернувши

читати