Завантажити

і он то, мабуть, не сідло на осла, а на коня попона, як каже той добродій.
- На мої очі то все-таки сідло,- зауважив Дон Кіхот,- а втім, ця справа мене не обходить.
- Чи то сідло, чи попона,- сказав священик,- має визначити пан Дон Кіхот, бо мушу признатися, що на лицарії він розуміється далеко краще, ніж усі тут присутні, не виключаючи й мене.
- На Бога, панство моє любе,- промовив Дон Кіхот,- у цьому замку, де я оце вдруге вже опинився, стільки мені всякого непевного приключилось, що я не наважуюсь дати певної відповіді на будь-які питання щодо речей, котрі в згаданому замку обертаються, бо все в нім, здається мені, зачароване та зачакловане. За першим разом мордував мене заворожений мавр, що тут у замку виводиться, а прибічники його Санчові моєму немалого завдали клопоту тепер же знов сю ніч години дві я провісив, за руку почеплений, не знаючи, як я в ту біду попав і чи воно взагалі було, чи ні. Тим я і вважаю, що було б дуже необачно з мого боку висловлювати якусь рішучу думку про такі сумнівні й непевні речі. Хто не вірив, що то шолом, а не мідниця, тим я вже відповів, а от вирішувати, чи то сідло, чи попона, я не беруся, нехай ваш-мості про те судять, як самі здорові знають. Можливо, саме через те, що вас, панове, не висвячено в рицарі, як мене, чаклуни, які тут живуть, не мають над вами сили - виходить, розум у вас вільний і ви можете міркувати про всі речі, які суть у цьому замку, згідно з власною вашою Думкою, а не з моєю уявою.
- Пан Дон Кіхот, безперечно, має цілковиту рацію,- обізвався дон Фернандо,- саме нам випадає вирішити се питання; аби ж його вирішити якнайгрунтовніше, я зберу таємні голоси всіх присутніх тут добродіїв і подам після того повний і докладний звіт.
Хто знав про Дон Кіхотові химери, ті реготалися на всі заставки, [293] а хто не був утаємничений, для того все це здавалось несосвітенною глупотою - так думали, між іншим, і четверо дон Луїсових слуг та сам пан, а також троє нових проїжджаючих, що допіру завернули у корчму; вони дуже скидалися з виду на стражників та таки стражниками й були. А про голяра то вже й казати нема чого він аж несамовитів, що в нього перед віччю власна його мідниця перетворилась на Мамбрінів шолом, а сідло осляче притьмом хоче в розкішну попону перемінитися. Всі аж за боки бралися, дивлячись, як дон Фернандо голоси збирає підходить до кожного й питає по секрету над саме вухо, що то за цяця, на його думку, що за неї така буча знялась,- сідло чи попона Опитавши всіх тих, що знали Дон Кіхота, він нарешті оголосив
- Так от, чоловіче добрий, я вже аж стомився, опитуючи сих поважних панів; і в кого я не питав, усі одностайне казали, що се таки не осляче сідло, а притьмом попона на коня, та ще й не простого, а чистопородного. Хоч-не-хоч треба й вам на сю думку пристати; воно-то вам і ослові вашому, може, й досадно, та нічого не вдієш - се попона, а не сідло, а всі ваші докази нестійні й непереконливі.
- Та бодай я спасіння не мав, коли брешу,- так божився голяр,- то ви, панове, помиляєтесь. Бодай моя душа так на тім світі рачки стала, як із сього сідла стала попона! - Ет, що там говорити з дужим не борись, а з вельможним...- ой, що се я кажу! Не думайте, я не п'яний, сьогодні ще й ріски в роті не було.
Голяреві теревені не менше викликали серед слухачів сміху, ніж Дон Кіхотові нісенітниці, та тут ізнов прийняв слово наш рицар
- Ну що ж, тепер кожен нехай візьме своє, та й по всьому. Що Бог пошле, те й Святий Петро благословить.
Один із дон Луїсових слуг сказав
- Чи вони змовились усі жартувати, чи що воно таке Аж у голові мені не вкладається, щоб такі розумні люди (бо вони таки на розумних скидаються) та казали насправжки, що це не мідниця, а то не сідло. Аж ні - всі в одну душу так кажуть і говорять; як добре придивитись, то щось воно тут непевне, коли люди в живі очі проти самої правди, проти життєвого досвіду ось таке стверджують. Та нехай мені те та се (тут він увернув досить-таки круте слівце), коли я повірю, хоч і цілий світ буде казати, що це не мідниця голярська, а то не сідло на осла.
- А може, на ослицю - докинув парох.
- Чи в лоб чи по лобі - зауважив слуга.- Не в тому сила, тут ось що важливо чи то сідло, чи не сідло, як ви, панове, кажете.
Тут один із стражників, котрі щойно прибули, теж устряв у суперечку, до якої уважно був прислухався.
- Це таке ж саме сідло, як я свойму батьку син,- гукнув він сердито і з оприском,- а хто говорить чи скаже інакше, той, певне, як ніч, п'яний.
- Ви брешете, як послідущий лайдак! - урвав його мову Дон Кіхот.
Тоді махнув списом, якого весь час із рук не випускав, і, якби стражник був не вивернувся, він би його, певне, до долу прибив. А так спис тільки грякнув об землю й розлетівся на друзки. Два інші стражники, побачивши таку на свого товариша напасть, почали гукати помочі для Святої Германдади. Господар заїзду, який теж до того братства був [294] уписаний, збігав швиденько по свою патерицю й меча и став зразу ж по боці стражників; дон Луїсові слуги обступили кругом свого панича, щоб він, буває,

читати