
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
що малювалось на обличчі у всіх присутніх, особливо в її гишпанця, до котрого вона щохвилі очима і серцем линула.
Корчмар же помітив, як парох уладнав справу з голярем, давши йому належну винагороду, почав вимагати, щоб і йому за Дон Кіхота все сплатили - і постояльне, і за понівечені бордюги та за розлите вино; він заприсяг, що не випустить із двору ні Росинанта, ні Санчового осла, поки не оддадуть йому все до останнього шеляга. Парох заспокоїв його, що все буде гаразд, і справді, дон Фернандо оплатив той рахунок, хоч авдитор теж був зохотився в такій оказії гаманцем своїм прислужитись.
Таким чином у корчмі знову запанував мир і спокій; тепер вона схожа була вже не на зворохоблений Аграмантів табір, як висловився допіру Дон Кіхот, а на умиротворене Октавіянове царство всі визнавали, що ту злагоду та благодать завдячують вони доброзичливості й красномовності священика та незрівняній щедрості дона Фернанда.
А Дон Кіхот, увільнившись од усіх свар і чвар, що то через його самого, то через джуру заводились, вирішив тепер, що пора йому далі путь верстати і довершити славний подвиг, на який його вибрано і призвано. Повен зваги, підійшов він до Доротеї і став перед нею навколішки, та вона сказала, що не буде його слухати, допоки він не встане. Підвівшись їй на догоду, він промовив
- Єсть така приказка, ясновельможна панно, що поспіх - то батько успіху, а наполегливість - мати удачі; як показує нам досвід багатьох поважних справ, старанністю та пильністю можна виграти не раз сумнівний, майже безнадійний процес. Та в жодних речах ся істина не виявляється так виразно й очевисто, яке у воєнних діях - швидкістю й постійною готовністю запобігається ворожим намірам і перемога здобувається перше, ніж противник злаштується до оборони. Кажу сеє для того, високославна і можновладна сеньйоро, що вже, на мою думку, немає жадної користі нам у сьому замку довше бавитись, [298] а може, тільки шкода вийти, як самі згодом побачимо. Бо хто знає, чи велетень, ваш ворог, не довідався вже од таємних та пронозливих шпигів своїх, що я іду на його погубу, чи не заховається він, скориставшися з нашого загаю, в замок який неприступний чи в фортецю нездо-бутну, де вже нічого проти нього не вдіє старання моє і потуга невтомної правиці моєї Тим-то, володарко моя пишна, повинні ми, як я вже сказав, швидким рухом тим заходам його запобігти і в чеканні доброї удачі негайно відціля вирушати. Бо від щастя, якого ваша велич прагне і сподівається, відділяє нас тільки мить, коли я стану віч-на-віч проти недруга мого і вашого.
По сім слові Дон Кіхот замовк і став спокійно чекати відповіді од прекрасної принцеси; вона ж, прибравши королівської постави, такими словами йому одказала, підладжуючись під рицарський штиль
- Складаю вам дяку, пане рицарю, за щире ваше бажання стати мені до помочі в великій моїй притузі, бо так воно й личить правому рицареві, покликаному сиріт спомагати, а гноблених рятувати; дай же, Боже, щоб справдилося моє і ваше бажання, щоб ви на ділі пересвідчились, що є на світі вдячні жінки! А щодо виїзду мого, то рушаймо якнайшвидше ваша воля - то моя воля, розпоряджайте мною по думці своїй і уподобі, бо тая, що звірила вам оборону своєї особи і віддала в ваші руки справу одзискання своїх володінь, не сміє і не важиться піти навсупір тому, що велить ваша мудрість.
- Коли так, то з Богом! - вигукнув Дон Кіхот.- Скоро я постережу і побачу, що хтось насмілиться принизити і скривдити таку даму, я ніколи не пропущу нагоди підвести її і посадити на дідичний престол. Отож рушаймо не гаючись, бо звагай, як то кажуть, недобрий чоловік, а прагнення подвигу додає мені крил. Не сотворило ще небо, не бачило зроду пекло того, перед ким би я лякався і тремтів! Сідлай же, Санчо, Росинанта, гнуздай свого осла і королевиного винохода, попрощаймося з паном каштеляном і з усім цим пишним панством та зразу ж і в дорогу!
Санчо, який був при всьому тому присутній, похитав головою і сказав
- Ах, паночку мій любий! В нашім селі - вір не вір - стала слава-поговір, шанувавши чесні слухи панянські...
- А що мене обходять ті поговори, дурню один, чи в селі, чи в місті, чи у всьому світі, чим вони славу мою вмаляють
- Як ваша милость гнівиться,-- зауважив Санчо,- то я вже змовчу, не скажу того, що повинен говорити панові своєму кожен щирий слуга, кожен вірний джура.
- Кажи собі що хочеш,- мовив Дон Кіхот,- не думай тільки, що мене чимось налякаєш. Як ти сам боїшся, то така вже твоя натура, а я зроду страху не маю,'бо така моя стать.
- Ох, Господи милосердний,- зітхнув Санчо,- та я ж зовсім не про те. Я ось що хотів сказати, мені достеменно відомо, що оця-то пані, яка строїть із себе королицю Обізіянського царства, така сама королиця, як мої покійні мамуня, бо якби вона була королицею чи там прйнцизною, то вже ж би не ялозилась по кутках із одним тут, не терлась би та не м'ялась. [299]
При цих словах Доротея аж спаленіла вся, бо, ніде правди діти, муж її дон Фернандо вряди-годи, як ніхто не бачив, зривав у неї з уст дрібки нагороди, якої
Останні події
- 24.05.2025|13:24Дискусії, перформанс і культурна дипломатія: як пройшов інтенсив EcoLab 2.0
- 24.05.2025|13:19У просторі PEN Ukraine відбудеться читання Ганни Осадко і Марини Пономаренко
- 24.05.2025|13:15«Україна. Свобода. Європа»: Старий Лев презентує книгу журналіста Ростислава Хотина
- 23.05.2025|09:25Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
- 20.05.2025|11:40Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»