Завантажити

цилюрник усе-таки не випускав із рук здобичі, тобто сідла свого, а закричав іще дужче, аж усі постояльці корчемні на той бешкет і гармидер позбігались.
- Іменем короля і правосуддя! - волав цилюрник.- Рятуйте мене, я своє добро беру, а сей розбишака, сей волоцюго хоче мене вбити!
- Брешеш,- огризався Санчо,- ніякий я не розбишака й не волоцюга, а ся здобич дісталась панові моєму Дон Кіхоту в чесному бою!
Сам Дон Кіхот теж надоспів уже туди і з великою втіхою дивився, як джура його обороняється і в наступ переходить. З сієї хвилі він вирішив, що Санчо в нього добрий вояка, і поклав у душі при першій же нагоді висвятити джуру свого на рицаря, бо він цілком заслуговує тої честі.
Звада тим часом не вгамовувалась; цилюрник сказав між іншими речами й таке
- Панове добродійство, це сідло осляче моє, як моя та смерть, що Пан Біг мені призначив; я так його добре знаю, мовби сам його вродив. Та тут же в стайні і осел мій, він не дасть мені збрехати от хоч приміряйте самі, і як воно йому не ляже, мов улите, то назвіть мене тричі падлюкою! І то ще не все того самого дня, як у мене сідло вкрадено, пропала й мідниця моя новесенька, ще й у роботі не була; я за неї цілого таляра дав! [291]
Тут Дон Кіхот уже не витримав. Він кинувся до двох супротивників, розборонив їх, а сідло поклав на видноці, щоб усі добре бачили його, поки буде встановлено істину, і промовив
- Що сей бравий зброєносець помиляється, ви можете вже з того ясно і явно урозуміти, панство моє, що він називає мідницею голяр-ською ту річ, яка була, є і буде Мамбріновим шоломом, а шолома того я добув у нього в чесному поєдинку, після чого став правоправним господарем його і властителем. Що ж до цього сідла, то воно мене не обходить; скажу тільки, що джура мій Санчо прохав у мене дозволу зняти попону з коня того переможеного боягуза і прикрасити ним свого сту-пака. Я дав йому той дозвіл, а він узяв попону; яким робом вона перемінилась на осляче сідло, я напевне не знаю, гадаю, одначе, що це одно з тих перетворень, які постійно відбуваються в нашому рицарському житті. А щоб воно було певніше, бігай, друже Санчо, та принеси сюда шолома, що сей добрий чоловік за мідницю собі має.
- Бігме, пане,- сказав Санчо,- як у нас із вами немає інших доказів, крім того, що ви кажете, то з цієї мідниці такий самий Лаврінів шолом, як із цього ослячого сідла попона.
- Роби, що я сказав,- гримнув Дон Кіхот,- адже в цьому замку все зачароване.
Санчо збігав і приніс мідницю. Дон Кіхот узяв її в руки і сказав
- Дивіться, панове, самі, яким лицем важиться отсей зброєносець називати мідницею мого шолома! Присягаю на рицарський орден, до котрого належу, що се той самий шолом, який я у нього здобув - я не додав і не відняв тут нічогісінько.
- Правду каже мій пан,- підтвердив Санчо Панса,- бо відколи він цю штуку здобув, то один усього раз у битву з нею ходив, коли визволяв тих бідолашних кайданників, і якби не ця шоломідниця, то було б йому непереливки, так густо ворог камінюччя на нас швиргав.

РОЗДІЛ XLV,
в якому остаточно вирішуються сумніви щодо Мамбрінового шолома та сідла, а також оповідаються не менш правдомовно ще деякі пригоди
- Як вам це все подобається, панове добродійство - сказав тоді цилюрник.- Чуєте, сі шляхетні люди затялись на тому, що це не мідниця, а нібито шолом!
- Авжеж, шолом! - вигукнув Дон Кіхот.- Коли хто з рицарів наважиться стверджувати противне, я скажу, що він бреше, а зброєносцеві скажу, що він бреше тисячу разів!
Тоді вже наш цилюрник, який теж був тут присутній і знав Дон Кі-хотову химерну вдачу, вирішив іще більше завзятого гідальга розтроюдити і зажартувати собі з нього, аби інших розсмішити.
- Пане цилюрнику, чи хто ви там такий,- звернувся він до власни- [292] ка мідниці,- я, щоб ви знали, теж голярним ремеслом бавлюсь, уже двадцять років буде з чимось, як на майстра вийшов, тож і все начиння голярське знаю, як свої п'ять пальців. А за молодого віку, вважайте, довелось мені й вояцького хліба скуштувати, тож я розбираюсь незгірше, де шолом, де шишак, де начілля - знаю, одним словом, усяку зброю і збрую вояцьку. От я й кажу (якщо я помиляюсь, то інші, може, поправлять мене), що ця от штука, яку цей пишний пан у руках тримає, то зовсім не мідниця голярська вона так од неї одрізняється, як чорний колір од білого, а правда од брехні. Мушу, проте, заявити, що це хоть і справді шолом, але шолом незуповний.
- Авжеж, що так,- підхопив Дон Кіхот,- йому бракує спідньої частини, тобто наборідника.
- Так воно і є,- підтримав їх священик, зрозумівши намір свого приятеля. Те саме ствердив Карденіо й дон Фернандо з прибічниками своїми, авдитор теж пристав би, мабуть, до жарту, якби не поринув у глибоку задуму та історія з дон Луїсом так його заклопотала, що він мало вважав на такі пусті витівки.
- Боже правий! - нетямився одурений голяр.- Чи то можебна річ, аби стільки поважних людей казало на мідницю, що то якийсь шолом Та це ж така чудасія, що хоть цілий учений собор сюди поклич, то тільки ахне! Ну, та коли вже це шолом, а не мідниця, тоді ж

читати