Завантажити

розмова зо мною була облеслива й зрадлива - бог тебе покарає!
Роман. Хведоню! Ти прогнала хмару з душі моєї і освітила її! Ти мене переродила!.. О, як мені легко тепер, як любо дивитися на божий світ!..
Хведоска (глянула на вгород). Ой лишенько, мати йдуть!.. Як їх не треба, вони тоді й з'являються! Втікай хутчіш!.. Заховайся!..
Роман (цілує її). Чи є у світі щасливша людина від мене? (Хутко пішов).
Хведоска (сама). Це ж мати зразу постережуть!.. Хоч би не поцілував, лице геть зашаріло!.. Як спитають мати, чого я так почервоніла, що я їм скажу? Хоч би хто линув на мене водою!.. Прикинуся, ніби їх не бачу... Співатиму!.. (Злягла на тин і ледве співа).
Світи, світи, місяцю, І ти, ясна зоря, Просвіти доріжку, • А де мила моя.
У полі доріжка,
Там шовкова трава,
Ой там дівка косу
Та й розчісувала.
Там дівчина косу
Та й розчісувала,
Сестрицям-подружкам
Переказувала:
"Сестриці-подружки,
Ви кайтесь по мені,
Не доймайте віри Ви козаченькові..."

ЯВА 9
Хотина (йде з города). Он якої сумної завела! Хведоска. Це так, мамо... Це тільки пісня така... Я не сумую!
Хотина. Бо й нічого! Ти щаслива, доню! Хведоска. Як? А ви почім знаєте? Хотина. От так, почім! Хведоска. Еге, хитруйте! Ач які! Хотина. І чого ж би то я хитрувала з тобою? Хведоска. Бачу я по очах!.. Мамочко, чи ви тепер добренькі?
Хотина. А чого мені гніватися? Хведоска. Ні, ви засмійтеся!.. Хотина. Та чого це ти так лабузнишся? ' Хведоска. Мамочко! Сядьмо отут, на призьбі!.. (Садовить її і горнеться). Ой, страшно! Ненечко, ластівочко!.. Я ж у вас люба дитина, правда?
Хотина (гладить їй голову). Балувана ти. Хведоска. Ні! Єй-богу, ні! І батько казали, щоб я не балувалася... Чи я ж у вас не покірлива або не слухняна?
Хотина. Ба ні, покірлива. Хведоска. І слухняна, правда? Хотина (сміється). Трошки з Гедзем! Хведоска; Тільки трошки ж? Ненечко!.. Ой... Стривайте, я заплющу очі! (Заплющила очі). Мамочко, ви нічого не помічаєте?
Хотина (усміхнулася). Ба помічаю! Хведоска. Невже? (Закриває долонями очі). Хотина. Ще з понеділка помічаю. Хведоска. Та й досі мовчали? Хотина. Тобі, доню, вісімнадцятий год пішов, маєш свого розуму; я тебе повчала, як ти нерозумною була... Коли пам'ятаєш материну навуку, ти тямиш, як слід себе оберігати!
Хведоска. Я все пам'ятаю!
Хотина. Приходив до тебе уночі в комірчину якийсь парубок на другий день великодня?
Хведоска. Приходив, ненечко, і на третій день, і на четвертий, і на...
Хотина. Та бачила ж, бачила!.. Либонь, і батько постеріг? Третьої ночі прокинувся - мабуть, почув, що рипнуло щось дверима, та й каже: <А глянь, стара, в вікно, либонь, ніч зоряна?.."
Хведоска. Ой! Що ж оце буде?

ЯВА 10 Ті ж, Степан, Чикалка і Пилип.
Степан. А йди, стара, в хату. Ось бач, оці люди здибали мене посеред шляху та й присікалися! Кажуть:
"У вас є крам, а ми маємо купця..." Либонь же, ми з тобою ніколи не крамарювали? Чи, може, вони не на ту стежку втрапили, чи в манівцях заплуталися?.. (Глянув на Хведоску).
Хотина. Милості просимо у господу! (Пішла в хату).
Степан. Засвіти ж там свічку, щоб поночі лоба не розбили,- нехай роздивляться, де там у нас той крам.
Чикалка (силкується балакати по-московськи). Єхто, дискать, і дочка ваша?
Степан. Здається, що це вона. Чого ж так засоромилася? Уклонись людям та звичайненько.
Хведоска уклоняється.
Чикалка. Да-да! Дискать, поклон как честь; а честь - кагди єсть що єсть.
Степан. Не здивуйте! Вона у нас хатня, промеж людьми негусто бува, все більш під материним крилом, то навряд чи зугарна до ладу й відповісти.
Чикалка. І при том, і при єтом, дискать, засоромилася... Да-да! Дискать, у них, у дівчонок, очі в землю первою правилою. Да-да!
Степан. Ну що ж, коли вже приблудилися, ідіть в хату: світло вже засвічено.
Чикалка. Да-да! Дискать, посидіть, покушать, умственних словес послушать!.. Дискать, так воно за-всегди у нас в Расєї!
Степан. То ви аж з Расєї?
Чикалка. Дискать, коли чували, аж з-під самого Чугуєва!
Пилип. Та ну, йдіть вже, пане. хазяїне, в хату, там набалакаємося. Ідіть попереду, бо ми не знаємо, як ваші двері відчиняються.
Степан. Доброму чоловікові всередину, а лихому: і вікно - двері, і димар - ворота!..
Пішли.
Чикалка (йдучи). Єхто вєрно! Дискать, как халамидник, так йонен пролазить...
Хведоска (сама). Як на вугіллі стояла! В голові так все й заметушилося, у вухах ніби ціпами молотить! Від кого ж ці люди? Невже не від Романа? 1-і, не доведи господи! Втечу, втечу!.. Хоч би на цей час трапилася яка подруга-порадниця! (Пішла на вгороо).

ЯВА 11
Зінька (хутко виходить). "Роман вже й старостів шле!" - шепнула лавошниця. Певно, вже тут? (Заглянула у вікно). Тут лавошник і Пилип. Де ж Роман? Чого я сюди прийшла? Щось задумала, а ніяк не розміркую... Вхопило мене раптом, ніби вихор, і закрутило, як пір'їну!.. Кудись несе, перекида, жбурля!.. Тут зупинило!.. Ніби всі шляхи мої отут зійшлися докупи!.. А й чи багато ж їх було, тих шляхів?.. Один шляшок, та й

читати