Завантажити

там воно показує?
Степан. Там багато не про нас писане.
Харитон. Сказать так: ми бачимо вгорі - небо, а під ногами - землю! Ну, а що там вище або нижче, чи втнемо ми своєю головою?
Степан. Думаєш, що земля не дає нам пораду? Як щиро помолишся та припадеш до неї, то й чуєш, що вона таки промовля до тебе... Тільки ми недоумки - нерозсудливі, незугарні зрозуміти сієї поради.

ЯВА 3
Ті ж і Роман.
Харитон (побачив здалеку Романа). Ото ж і Роман Жлуденко? Він, він!.. Куди це простує? (Гука). Со-хронович, куди бог несе?
Роман (підходить). Христос воскрес! З празникомі
Харитон і Степан. Воістину!
Харитон. Куди це?
Роман. Кожен свого шука. До ваших парубків прийшов, дома занудився.
Харитон. Навряд чи здибаєш їх! Де-небудь по кручах у "заборонку" грають; бо в селі не можна, урядник велів соцькому забороняти!
Степан. Присядь, парубче, та побалакай з нами. Чи, може, куди хапаєшся?
Роман (сіда). Прихапок, як і вхапок: лизнув - не вхопив, сьорбнув - не наївся!.. Де люде, там і розмова; а де розмова, там і розум... (Помовчав). А ви ж про віщо тут балакали?
Степан. Та... Переливаємо з порожнього в те, що без клепок. (Сміється). Пустословимо!
Роман. Коли б з кожного слова виростало діло, то не було б слів, а саме діло.

ЯВА 4
Кирило, Пилип, Свиридіще деякі люди, проходячи вулицею, шапкуються.
Кирило. Кажу вам, що нема, нема! То все брехня! Нема: ні Лондуму, ні Парижу!.. Тільки є Питербург, бо там цар живе; та Київ, бо там мощі святих!.. (Побачивши Романа). Вже тут той мудрій, що ще молоко не обсохло на губах!.. (Пішов).
Роман. Дід Кирило знов розказував якийсь сон? Степан. Такому старому то й не диво. Пилип (підходить). Про нього, либонь, вже й на тім світі забуто.
Свирид. Ні, там на нього пайок іде. Пилип. Началники наші розгулялися: ціла юрба гостей набігла до старшини,- з дзвінками, з талабон-чиками, з музиками!..
Роман. Це вони тільки що вибралися від нас. Свирид. На те вони й пани, щоб панувати. Роман. Хто ж їх панами настановив, як не ви? Хіба старшину на те вибирають, щоб він п'янствував та зневажав мирян?
ЯВА 5 Ті ж і Денис.
Денис (під чаркою). А що, коли б оці слова та
урядникові в вуха?
Степан. Що це ти, неначе злодій, підійшов крадькома! А де ж твоє "з празником"?
Денис. Хоч і не треба!
Роман. Може, я не правду кажу?
Денис. А хоч і правду? Началство, недзя! Забули, що урядник на сходці казав: коли що почуєте таке, що не слід,- остерігайтеся! Остерігайтеся, то й вам краще буде!.. От я й остерігаюся... Ну, що соцькому, він мене вигнав оце з шинку,- піднесу дулю під самісінький ніс!
Степан. Ішов би ти своєю дорогою.
Денис. Це твоя вулиця, твоя? Вона обчеська, а я обчеський собствелник-о!-я при своїм законі!..
Пилип. І при своїм розумові?
Денис. Пилипе! Єй, плюну в вічі!.. Ще й сяду отут, посеред вулиці, на своїм обчеськім положенню... (Сів). О, прикипів!
Свирид. У іншого ніби й голова на плечах, а придивишся гарненько...
Пилип. Побачиш порожнє місце.
Степан. Або ж пляшку замість голови.
Денис. Сам ти пляшка! Моя пляшка, а твоя не варт і цвяшка!.. І ТІ о ти чабан, то я тобі не вівця!.. (Дражнить). "Бирю, бирю! Цкалей!.." О! Ти мене розжуй!
Свирид. Та й виплюнь!
Денис. Га? Я кожного з вас на пальцях знаю!
Пилип. Це вже так і на лобі у тебе написано.
Денис. Єй-богу, я всіх вас на пальцях знаю! (До Романа). Ти розумний, розумний?
Роман. Ні!
Денис. Ні, ти не дурак! Ну, а скажи: чи скоро нам приріжуть землі?
Роман. Ви б урядника спитали.
Денис. Не скаже! Пани підкупили!.. Я знаю, я все знаю! Я кожного з вас на пальцях знаю!.. Два онорали везуть від царя гроші, та пани задержують...
Пилип. Ішов би вже своєю дорогою, а то скоро заснеш!
Денис. Га? Дай, кажуть, викуп!.. Пилипе, а йди сюди.
Пилип. Підвести? (Підходить). Ну, вставай! (Підводить його).
Денис (шепоче йому на вухо). Ну, єй, віддам!.. У вівторок піду до тебе молотити: прямо йди в хату до мене і тягни за чуба!.. Я тобі он як відслужу!.. Щоб я до завтрього пропав!..
Пилип. Та що вже з тобою вдієш, ходім! (До других). Треба бідолаху зарятувати...
Денис. Харитоне, гайда, почастую! Ну, соцькому дулю під самісінький ніс!..
Харитон. Та що спочастую"? Коли б у "заборонку"?..
Денис. А карти є?
Харитон. В кишені!
Денис. Наливай! Чи то пак здавайї
Пішли.
Свирид. Сонечко скоро спочине, пора худобу напувать. (Пішов).
Степан. Це вже й Свирид щось всуне Денисові; вдвох з Пилипом так і ловлять запіяк. І піде Денис за півціни робити. А ці не дадуть, то у других дукарів по-зиче ще за більшого процента.
Роман. Так воно діється й по городах, не тільки по селах.
Степан. А який робітник - за двох робе! І вже відробе, ніколи не схибить.
Роман. От коли б старшини у такі діла впутува-лися, було б, може, й пуття. Кажете, Денис робе за двох? А на решти годує злидні?
Степан. Та хто їх не годує? Злидня-то наша рідня.
Роман. А від чого? Я так міркую, що робота в селі прихапком: два-три місяці і вгору ніколи

читати