Завантажити

той пилом припав!.. Ох, неначе що кліщами здавлює голову!.. (Схилилася на причілок).

ЯВА 12
Хотина (вийшла з хати і витира рукавом очі). А де ти, Хведоню? А ходім лиш в хату! Хведоню, гу!.. Куди ж це вона забігла? От капосне дівча, як засоромилося, що й з двору майнуло!.. (Шука).

ЯВА 13
Пилип (виходить з хати). Піти привести Романа-швидш діло буде, а то отой бовтун почав якусь дурницю плескати! (Пішов).
Хведоска (йде з огорода заплакана). Я тут, нене!
Хотина. Чого ж ти ховаєшся? Ми тебе не силуємо, ти у своїй волі. (Плаче). Там вже як тобі господь ,^ на думку покладе, так і роби, так і людям відповідай. ; 1 Хведоска. Від кого ж ті люде?
Хотина. Парубка звуть...
Хведоска. Невже не Романом?
Хотина. Ба Романом! Він?
Хведоска (засоромилася). Він...
Пішли в хату.

ЯВА 14
Ганна (виходячи з-за хати). Зінько! Я ж кажу, що вона вже тут! Це так на хвилину вийшла з хати? Гарна гостя, спасибі! Майнула і не попрощалася? і 3 і н ь к а. Зараз вернусь...
Ганна. Гей, гей! Нема в тебе, як бачу, ані крихотки розуму! Так гарно міркувала: "І на прощу піду, і бачити його не хочу, і на весілля не зостануся!.."
Зінька. Ну... Ходім!
Пішли.

ЯВА 15
Пилип і Роман.
Пилип. Прямо дурницю править! Каже: "Це честь вам велика, що з такого коліна парубок свата вашу дочку..." А Степан чоловік кремезний, упертий!.. Щоб, бува, не вийшло чого. І як почав дискати: дискать та й дискать!.. Навіщо ти його покликав за старосту?
Роман. Та зустрів його, він і нав'язався. Я, каже, знаю усі порядки!
Пилип. Тямить він, чортове дискало! От я!.. Огрій його зразу таким словом, щоб він очмарів!
Пішли в хату.

ЯВА 16
Зінька і Ганна.
Зінька. Пусти мене, пусти. Галочко!.. Його голосі ' Чула, Галю, його голос?
Ганна (пуски Ті). Дурієш ти, молодице! Зінька. Гляну уостаннє!.. (Прилипла до вікна). Ганна. Не варта ти того, щоб з тобою панькати-ся, не таке твоє лихо велике, як дурне! Жируєш, жируєш, голубко! Кортить-таки, щоб все село знало? Щоб потім кожне пальцем показувало на тебе? Щоб приліпили таке прізвище, котрого й повік не збудешся? Ховатимеш очі від людей та щоразу оглядатимешся, щоб яка-небудь мерзота, котра не варта твого нігтя, не осоромила тебе привселюдно!.. Не раз квилитимеш: "Ой боже, боже, коли той вечір буде, коли вже про мене наговоряться люде!.." Ходім, навісна! Не хочеш? То цур же тобі, пек!.. У мене й свого клопоту доволі!.. (Пішла).
Зінька (сама). Ох, Романе! Отруто ж ти моя!.. Не зможу ж, не зможу відірвати тебе від серця!.. (Голосячи, припада до призьби).

ЯВА 17
Хведоска (вибіга з хати). Де ж таки, щоб я призналася при чужих людях, що кохаю його? Нехай мати самі кажуть. (Прислухається). Хто це регоче? (Придивляється). Хто то на призьбі? Це вже котрась з дівчат думає мене сполохати!.. Котра це? Мотре ти? Та ну-бо, не пустуй! Любко, обізвись!.. (Бере Зіньку за плечі). От вже ненавиджу!
Зінька (підвела голову). Чого тобі?
Хведоска. Хто це? (Відсахнулася).
Зінька. Гарна! Гарна, як змальована!.. Малюнок красує очі, а серце в'ялить... Хведоска?

ЯВА 18 Ті ж і Хотина.
Хотина. Хведоню, де ти? Скажи ж вже... А це хто?
Зінька. Не по знаку?
Хотина. О, як не по знаку? (Цілується з Зінь-кою). Милості просимо! Отже й гаразд!.. Тепер вже як свої... (До Хведоски). А ти хіба не пізнаєш? ^ Хведоска. Ба пізнала.
Хотина. Похристосуйся ж, дурочко! Ходім в хату. А моя Хведоня,- чи ви бачили таку соромливу? - не хоче сказати при чужих людях, що коха Романа.
Зінька. Нелегко вимовити! А ще тяжче, як вимовиш душу, аж дивишся: та душа курям під сідало! Хотина (не розуміє). А бува, бува!.. Хведоска. Не слід ділити душу надвоє!..
Зінька зиркнула на неї.
Хотина. Ходімо ж, ходімо в господу! Зінька. Частуйте ж мене, дорогу гостю, від порога аж до покуття!
Пішли.

ЯВА 19
Настя і писар.
Писар. Душка, ціпа-мама! Не роби Гвалту!.. Настя. Манилочку, пусти мене! (Виривається і підбігає до вікна). Ач, як рядком посідали! (Кричить у вікно). Гусь свині не товариш! Гусь свині не товариш!..
Всі хатні виходять.

ЯВА 20
Степан. А хто тут репетує?
Настя (до Романа). Ти як же це, без материного благословення?
Роман. Хіба вам не однаково, кого я посватаю?
Настя. Нема тобі мого благословення, нема!.. Порочим наше званіє на всю округу? Неяурно я тебе й змалку зненавиділа, суписе!
Роман. Ваше званіє при вас зостається.
Настя. Мов багнюкою мені жбурнув в вічі! Осу-довисько, на дочці чабана сватається!.. Не дам тобі ані шеляга, ні копієчки!..
Роман. У мене є голова на плечах, і не каліка я!.. Опріч того, знаю ремества!..
Настя. Сміховисько! Люде добрі, заплюйте мені очі! З давніх-давен потомствені міщане, он якого коліна! що й купці в нашім роду є!.. І тепер, у Кийові, брат у других за диякона!.. Сестра у третіх за чиновником!.. А тут рідний син жениться на дочці чабана, на обідранці, задрипанці!..
Степан. То ти колись задрипана ходила, як ще взувала одну ногу в постіл, а другу в лапоть; а тепер як загарбала в свої

читати