Завантажити

глянути;
а прийде зима - сиди склавши руки. Ось від чого! Коли б, наприклад, ремества які завести на гуртові гроші. Те, що найбільш потрібно в господарстві: борона, віз, бочка, колесо, чоботи,- все це щоб дома робити?..
Степан. Коли б же то? І дешевш воно було б, і міцніш, та й круговий заробіток. Та хіба нашого брата принадиш до спілки?
Роман. Чому ж ні? Треба тільки до ладу з'ясувати перед громадою, виголосувати, як на долоні, яка з того усім користь.
Степан. Коли б ця думка та запала одному-дру-гому в голову, вона, може, і розжеврілася б?..
Роман. Дві голови - два розума, п'ять голів - громада, а громада-великий чоловік. (Помовчав). А я оце-таки йшов до вас.
Степан. По ділу, чи як?.. Яке ж діло?
Роман. Закохався я...
Степан. Он як! Це ти не за старосту прийшов мене кликати? Шкода, не піду! Чоловік я непитущий; а на весіллі як староста тверезий, то й весілля сумне.
Роман. Не вгадали... Я покохав вашу дочку!
Степан. Як?
Роман. Так, батьку! Це вже і в бога записано.
Степан. Як же це, коли? Еге, питаю! Хіба довго?.. Гм! Як бачу, то воно й завжди так припада, що й сусіди, мовляв, вже знають, а батько та мати наостанці?.. Ну, а Хведоска ж як?
Роман. Коли б не знав її серця, хіба зважився б до вас обертатись?
Степан (помовчав). Що ж, її воля!.. її воля, її й доля! Ні силувати її, ні відмовляти-не хочу! Коли це їй від бога, то бог їй і талану залишив... Хоче йти - поможи їй боже; не хоче - слава богу!
Роман. Дякую за щире слово!.. А... де ж, батьку, Хведоска?
Степан (усміхається). То ти такий козарлюга? Чуже діло, .мовляв, руками розведу, а до свого то й ума не приберу! Бодай вас з такими парубками! Не побіжу я за нею, сам її пошукай. (Шуткує). Може, подалась у байбузи?
Роман (не зна, що сказати). Та я... я, бачте, тільки так спитав...
Степан. Бодай тебе!.. Почервонів, як калина! Який з тебе чоловік буде?
Роман. Нічого, вилюднію! Це ж ви зовсім мене засоромили... (Уклонившись, пішов).
Степан (сам). Он які парубки народилися! Пита, де його дівчина! А колись, бувало, стирлуєш вівці гін за шість від села, станеш на шпилю та як свиснеш: летить Хотина, аж земля під нею двигтить!.. Отаке! (Задумався). Талан це Хведосці чи омана? Коли покохала, повинна знати кого... Ач! Хм! Нема ж і моєї Хотини дома, пішла на гробки, а з гробків чи не зайшла до кого з кумів? Притичина!

ЯВА 6
Хведоска (йдучи селом). Казала Мотря, що Роман пішов уподовж села,- куди ж то?
Степан (побачив її). А де ти вештаєшся? Ще тобі не обридли співи та гульня?
Хведоска (дивується). Отакої! Почніть гримати!
Степан. І мати, і дочка майнули з подвір'я, ні на кого й хати кинути... Мабуть, і худоба ненапоена?
Хведоска. Ба иі, напоєна! Оце свіжо я напувала.
Степан. Ходиш там... Може, яке баловство? Гляди мені!
Хведоска (убік). Лихо! Невже батько постерегли?
Степан. Що то, легко вас, думаєш, до розуму доводити? Зостанься ж біля хати, а я... Часом надійде...
Хведоска. Хто?
Степан. Хтокало! Та не стій посеред шляху, мов та проява, незвичайно!.. А я піду пошукаю матері. Певно, до кумів зайшла. (Пішов).
Хведоска (сама). Так же й є, що постерегли! Нічого не розберу, що вони мені наговорили?.. Стривай, нагадала! Сьогодні за обідом казали: "Коневі1- стайня, волові - ясла..." Це ж вони мені наздогад?.. ТІ І о ж це буде? Ой коли б же хоч мати швидше прийшли, по-радюся з ними... Як треба, тоді їх якраз і нема! Де ж це вони забарилися?.. (Пішла засмучена на вгород).

ЯВА 7
Роман. Мотря сказала, що Хведоска побігла додому, як би ж мені її побачити? Наважався спершу все їй розказати, а зустрівся з батьком її, не вмовчав і виявив серце!.. Чи я ошалів, чи з пантелику збився?.. Може, вона в хаті, хоч би у віконце виглянула.

ЯВА 8
Хведоска (йдучи). Ну, вже ці мати, як підуть до кумів! (Побачила Романа). Це ти?
Роман. Я, моя пташко!
Хведоска. Ой боже ж мій! Чого ж так рано, що й не вечоріє?
Роман. А що ж я подію?
Хведоска. Ой не стій же там! Постережуть сусіди, почнуть плескати!.. Куди ж мені тебе подіти? Хі, клопіт з тобою!.. Іди мерщій хоч під повітку!
Тікають під повітку.
Ну й хто видав так рано приходити?
Роман. Та вже як чоловік спантеличиться, то помилка за помилку чіпляються!.. (Бере її за руки). Хве-доню!
Хведоска. Як ти сказав мені біля воріт?
Роман. Пташко моя!
Хведоска. Ач, як гарно!
Роман. Серденько моє, світе мій!.. На душі моїй лежить тяжка провина, і я мушу її виявити перед тобою...
Хведоска. Яка провина! У чім ти провинив проти мене?
Роман. Мені слід було зразу сказати тобі... Я виховувався перед тобою... А тепер!..
Хведоска ('3 ляком). Що таке? Не муч мене!..
Роман. Не буду тобі казати, як я тебе кохаю, серце твоє само скаже! Я не хочу ні пеститися, ні умиз-гатися, щоб таким побитом зменшити свою провину... Знай, Хведоню!..
Хведоска. Чи не догадуюся я? Ти це про Зіньку кажеш?
Роман. Ти вже довідалася?
Хведоска. Знаю... чула! Що було, то минуло! Коли щиро мене кохаєш - не залишиш; коли ж твоя

читати