Завантажити

печі, щоб завтра нагодувати всіх старців та сиріт... Вона щороку обід справля: це твій заповіт!..
Іван (до Одарки). Ай, молодиця! Оце саме спасенне діло: нагодуй сироту раз, то бог милосердний, як кажуть, воздасть тобі десятерицею!
Од арка. Бог нам дає хлібець,-то й ми ж повинні з кожним бідолахою поділитись. Що ж це дівка й досі не несе хмизу? У печі зовсім погасло. (Пішла з хати).
Іван. Каже: "Повинні ділитись!.." Коли б всі так думали та робили, то й бідних не було б на світі.
Семен. Хто зазнав на своїм віку горя, у того серце чуле й до чужого горя... Одначе чи не пора й свічку засвітити, вже зовсім темніє. (Йде до комина і світить свічку). А що, чи є яка чутка про війну? Чи, може, вже надовго замиреніє?
Іван. Чого не знаю, про те не охочий балакати..

ЯВА 2
Ті ж, Микита і провідник; згодом деякі селяни.
Провідник. Здрастуйте, з празником будьте здорові! А хто тут соцький?
Семен. Я! А що вам треба?
Провідник. Прийміть орештанта! Насилу довів-Казав же соцькому, що треба підводу, бо він зовсім не-мощний. Так ні! Веди його, каже, пішки!..
Семен (бере листи). Ану, Іване, прочитай, що тут написано! Ти ж хвалився мені, що трохи шурупаєш грамоти. Ану, чи краще від мене тямиш?
Іван (чита). "Отправляється при сьом для водворенія на мєстє жительства бєглий крестьянін Нікіта Гальчук!.."
Семен і Іван. Микита?
Один із селян. Яж казав, що ця людина мені ніби по знаку!.. Аж це ось хто!
Микита (змучено). Так що ж, зраділи, що побачили?
Семен. Та як же!.. Я думав, що тебе...
Микита. Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! Подякував би милосердному, коли б був пропав!..
Семен (не знає, що казать). Та як же ти змарнів!.. Тебе й пізнати не можна.
Микита (скипів). Твоє діло-коли ти соцький,- розписатись!
Семен. Іване, ти ж тямиш грамоти, то розпишись.
Іван розписався, провідник пішов.
Що ж, як ти тепера, Микито?..
Микита. Зрадіють, мабуть, батько та мати... Певно, з радощів не знатимуть, де й посадовити свого сина!..
Семен. Та, може б, і справді зраділи, якби... Хіба ти й досі не чув?
Микита. Що таке?
Семен. Батько ж твій помер ще торік, а мати оце У петрівку.
Микита (мов приглушений). Померли?.. А хата?.. А худоба?..
Семен. Усе рішили! Як пішов ти з села, то, либонь, через місяць, а може, й більш Маруся збожеволіла й, не тямлячи себе, підпалила вашу хату, а сама десь помандрувала, та й чутки про неї нема. Ото як згоріло усе, батько твій почав пити; пропив усе дотла, а далі й сам помер... А мати наостанці жила у мене; та бог його зна, чи їй пороблено так, чи що?.. дуже хворіла, а потім і померла...
Микита (схопив себе за голову). Обоє померли? "Усе рішили"? Так чому ж хоч с&кітри не зоставили, щоб було чим зотнути мені голову! Нащо ж мене сюди привели? На глум людяти? І так вже я чотири роки, як той пес голодний, валявся попід чужими діияами'1

ЯВА З Ті ж і Одарка.
Одарка. Ох, горенько моє! Це ж Микита! Сердешний!.. Боже мій, боже мій!
Микита. Пізнала?.. Чого ж ви дивитесь на мене? 1 Плюйте ж на бродягу, камінням у нього жбурляйте... Жахайтесь його, як чуми! Тепер тахто вам не заборонить і вбити мене!.. Тепер ви сміливо можете помститись на мені!..
Семен. Ось послухай, Микит(r), що я тобі скажу! Микита. Ну?
Семен. Коли ж з тобою і балакати сграшво...
Микита. То й не балакай!
Семен. Ти такий гордий, що й -пвоподь тебе знає.
Микита. Гордий? Злидень я, обшариавець, старець!.. Гордий! Собака, котру пірогаяявігь, я:к дармоїда, з двору, швидш знайде собі пристановище, ніж я... Правда, що є чим гордувать!..
Семен. Слухай же! Поки там що вдіємо, зоставайся ти у мене!..
Микита (мов опечений). .У тебе? Щоб та щодня попрікав мене шматком хліба!
Одарка. О, хай бог боронить нас!
Семен. Я ні над чиїм горем ніколи не сміявся; в якого ж побиту стану зяущатиоь над тобою?
Іван. Ех, Микито, Микито! Довго я мовчав, та вже так приходиться, що й мені треба -сказати слово! Чорти батька зна що вигадуєш! Таке верзеш, що й купи не держиться! Та отже тут і люди .стоять, даші -селяни; спитай їх, нехай котрий з них скаже, чп зможе Сем-ен попрікну-ти кого шматком хліба? ;
Селяни. О ні, за це гріх сказати.
Семен, Забуде брате, те, що колись було; нехай те лихо пливе за водою!
Микита. Забути? Ні, скоріш, перестане серце битись у грудях, очі мої не зглянуть на. світ сонця, ніж я забуду, що я був і що я тепер!..
Одарка. Перестань, Микит(r)! Вір. моєму слову, що ми тебе при'вітае-мо, яж рідного!
Микита мовчить, схиливши голову на груди.
Ти мовчиш?
Іван. Ну й кляте ж у тебе серце, Микито! Одарка. Бачить бог, як мені жалко тебе, Микитої
Як мені тяжко дивитись на твоє безталання, сердешний!
(Плаче).
Микита (довго мовчить, далі ледве промовив). Ну, робіть зо мною, що хочете!
Семен, і Одарка (весело). Отак би й давно! (Простягають йому руки).
Іван. Я тепер з радощів аж затанцюю! (Приспівує й танцює).
Га-ндзю, Гандзю кучерява, Де ти в біса ночувала?..
Ой-ои-ои, кляте колшко, як запекло!
Микита

читати