Завантажити

таки не солодко! (Махнув рукою). Ех, танцюй, лихо, смійтесь, злиднії
(Співа і танцює).
Ой чом не прийшов, Коли місяць зійшов, Тоді тебе принесло, Як сонечко ізійшло!
Ой чом не прийшов, Як я говорила,- Цілу ніченьку Свічка прогоріла.
Ой хто до кого, А я до Параски, , Бо у мене чортма, штанів, А в неї запаски!
(Пішов).

ЯВА 4 Одарка вийшла з хати, потім Маруся.

Одарка. От і рушники я вже подавала, а й сама не знаю, чи рада я, чи не рада, що йду за Семена. Кого ж би це мені покликати у дружки? Піду на село і, яку першу дівчину зустріну, ту й покличу. (Іде на село, їй назустріч Маруся).
Маруся. Добривечір! Невже це ти й рушники подавала?
Одарка. Подавала, сестричко!
М а р у с я. За кого?
Одарка. Ще й питає! Просю тебе, сестричко, до мене за старшу дружку.
Маруся. Коли ж весілля?
Одарка. У ту неділю.
Маруся. Щаслива ти! За Семена йдеш? І він щасливий!.. Бач, як то кажуть: "За терпіння бог дає спасіння"; хоч і довго ждала, а таки діждалась свого Щастя.
Одарка. І ти діждеш!
Маруся. І....дай покій! Мій суджений, мабуть, ще Десь на припічку кашу їсть.
Одарка. А Микита? Невже знову згордував?
Маруся (з серцем). Дуже він за мною пеклується!
Одарка. Ну, і як ти його, сестрйчдю, любиш? Мені здається, що я б його ніколи не покохала: такий у нього страшний погляд,- мов опече тебе ним, як гляне! Та сердитий, та поганий на язик!.. Я й не знаю, чи зу-гарен він хоч слово ласкаве сказати.
Маруся (зітхає). Через те я його люблю й покохала, що не вміє він щоразу ні ласкати словами, ні голубити речами, а одним поглядом усе тобі скаже!.. Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову і стерялась: і серце, і душу йому віддала! Зневажа він мене, гордує мною, -як вітер горою!.. Перед усім миром знущається надо мною й глузує мені у вічі. А одно слово тільки він скаже, та так, як тільки уміє сказати:
одним поглядом все скечке-і я всю його зневагу забуду, і знову збожеволію, і стеряюсь!
Одарка. Бідна ти, сердешна!
Маруся (зиркнула на неї). Бідна? Чого ж тобі так
стало жаль мене?..
Голос Скубка: "А де ж це наша молода?"
Одарка. Це ж вже мене шукають... Ось я зараз! (До Марусі). Біжи ж, Марусе, та клич усіх, усіх дівчат, а я піду лагодити закуску, бо баба самі не вправляться. Гляди ж, не барись, приходь хутенько! (Йде). Стривай, і забула. Як думаєш, сестро, кого мені ще покликати за другу дружку? Покличу Христю або Горпину... Як ти думаєш? Кого ти раєш? (Пішла).
Маруся (дивлячись їй услід). .Іїро мене, хоч і Христю! (Регоче). Тобі б тільки щебетати та мліти від солодких речей!.. Чи тямиш же ти, що жаке кохання? Ти мене жалієш? Ти так багата щастям, що й мені хочеш частину його уділити? Дурна, дурна!.. Одначе дурному та ледачому завжди щастить!.. Що не говори, а, бісова тінь, гарного парубка підхопила... Це .відьомське чудо! Розквасить губи та й дума, що ось-то така я "рясуия!.. Хороша, як курка задрипана!
Чутно за лаштунками пісню.
Еге, це вже й парубки йдуть на сватання!.. Піду та скличу тобі дівчат, а потім будем дивуватясь на те щастя!.. Ха-ха-ха! А Микита десь вивіропастивіяй.. О, тепер я з нього поглузую!.. (Пішла).

ЯВА 5
Омелько, Іва-н і п а р у б к й (йдуть через кін з піснею).
Гей, по синьому морю
Хвиля грає, Гей, турецький корабличок
Розбиває, Гей, сорок тисяч війська
Витопляє. Гей, сорок тисяч війська
Ще й чотири. Гей, то ж їхали козаченьки
Та із України. Гей, вони посідали на могилі,
Гей, викресали вогнику з оружини...
Виходить Сеяте-н, уклоняєтеся парубкам і просить їх в хату.
Іван (вертається). Треба побігти ще за музиками. Чорт його зна, яку їм і ціну давати. Ондечки й дівчата вже йдуть. (Пішов).

ЯВА 6
Дівчата (стають проти хати і співають).
За-ручена та Одарка,
Зарученая;
Дала свою білу руку
На вічну заруку. Чи мож тобі та й, Одарко,
Не казали, Чи юн ж твого й серденька
Не втішали,- Не йди, не йди та до броду
Рано по воду Та. не слухай тих голубів,
Де два загудуть...
Одарка вийшла з х-ати і кланяється дівчатам тричі у ноги. Потім запрошує їх. до хати.

ЯВА 7 Два музики і Іван.
Іван. Ідіть же, дяденька, прямо в хату, а мені ще декуди треба збігать. Так що ж, дяденька, договор так, як я говорив?
Музика. Ні, так буде не ловко. Четвертака до карбованця набавиш?
Іван. А какой-бо ви!.. Та беріть двадцять копійок срібла - просю вас!
Музика. Як то можна? Штрумент же що-небудь стоїть, ну й струн, може, на цілого гривеника зопсуєш, так воно чогось коштує? Тепер сама тонша струна, так вона, брат, аглицька або ще й дорожча!.. Как ти поли-гаєш?
Іван. Ну, нехай буде. по-вашому! З вами не зговориш!
Музика. Вєрно!.. Потому штоб і гаварить, так обу-ченіє требується... Чудной ти! Тепера хоч і на скрипці навука тож чого-небудь стоїть... Я, може, не одного карбованця заплатив, доки навчився. Дам я тепера тобі скрипку, на, на, на!.. От ти й не заграєш; бо звєсно, как не туди пальці стоять. Воно до всякого діла є наука... Мені дратвою прив'язували

читати