Завантажити

Одарка. Йому, бач, співи на думці, а до мене й не забалака!.. Чим я тебе прогнівила?..

ЯВА 4 Ті ж і Іван. Іван. Здрастуйте! Помагай біг вам "а все добреї
Одарка, смутна, відходить від Семена і стає біля печі.
Чого це ви всі мовчите? Поглухли, чи що? Здрастуйте, кажу вам! (Помовчав). "Милості просимо сідати!" Спасибі, сядемо!(Сіда).
Одарка. Сідай у нас, Іване!
Іван. Тоді просиш, як сам сів. Здрастуйте, бабусю!
Чи ви ще підскакуєте?
Зачепиха. Підскакую: з печі до долу, а з долу на піч.
Іван. Сором же вам! Такі молоденькі, що тільки б танцювати, а ви все на печі... Злазьте мерщій та потанцюєм!.. (Танцює і співа).
Ходить гарбуз по городу, Питається свого роду:
"А чи живі, чи здорові Всі родичі гарбузові?"
Виліз ведмідь на бузину, Сказав "кукаріку!". Як у тебе, так і в мене Брови на шнурочку. А з городі бузина, А в Києві дядько;
Тим я тебе полюбила, Що на п'яті перстень.
Чого-бо ти журишся, Семене! Ще гірш бува!..
Семен (схопився). Ох, Іване! Не кажи! Нехай Одарка доки не зна... Я сам їй потім скажу... Ох, Іване, за що, за що на мою голову таке горе?
Одарка (з ляком). Та що там таке?
Іван. Дуже цікава! А я й забув вам розказати... Чи ви чули про Микиту? Якийсь міщанин розказував сьогодні біля шинку, що, каже, бачив його аж під Києвом. "Дивлюсь,- каже,- йде шляхом; я й спитав його: "Куди бог несе?"-"Куди очі,-каже,-втраплять!.. Кланяйтесь там,- каже,- батькові й матері і скажіть їм, що вже на цім світі ми не побачимось. Нехай,- каже,- не нарікають на сторожу, буцімто я її підкупив; мені принесла терпуга одна дівчина, я перепиляв риштування у хвурдизі та й втік..." Та ви, бачу, й не слухаєте мене? (Підійшов до Семена). Семене, дай сюди руку. (Бере його руку). Жаль жінки? Дуже жаль? Еге! Аж сльози в очах заблищали...
Семен. Ох, Іване, коли б ти заглянув у мою душу!..
Іван. Видко, братухо, й по очах. Страшна салдат-ська шинеля?!
Одарка (учувши це). Ох, матінко! Доленько моя злая!.. (Ридаючи, біжить до Семена й падає йому на шию). Боже мій, боже мій, на кого ж ти мене покинеш?
Зачепиха. Що там таке? Чого вона голосить?
Іван (зрушений). Та вона здуру, бабусю! Бачте, Семена назначили у некрути.
Зачепиха. Ох, лихо моє тяжке!.. У некрути?.. (Голосить).
Іван. Отак заспівали! Це неначе над мертвяком!.. Та вгомоніться, та послухайте сюди! 1-і, заголосили! Та слухайте-бо! Ну, коли не хочете слухати, то я буду розказувать з горшками! Так слухайте ви, горшки, і ви, кочерги! Назначили Семена у некрути, а я, як почув це, та й кажу собі: у його жінка молода, а у мене ні жінки, ні хатинки!.. Нехай же Семен зна, що є у його вірний і щирий побратим Іван; піду я за нього в москалі!..
Семен і Одарка (здивувались). Що ти кажеш, Іване?
Іван. Та це я з кочергами балакаю. Еге, та й кажу: піду я за нього в москалі!..
Семен і Одарка кидаються до Івана.
Семен. Опам'ятайся, Іване! Моє лихо, мені й одбувать його!..
Іван (кричить). Мовчи!
Семен і Одарка обіймають його.
Та ну вас! Ще звалите з ніг! А ви думали, що Іван вас тільки так любить? Що Іван тільки вміє брехати?.. Так, брате Семене? Ти мені став як замість батька!.. Ніколи і ні в чім ти мене не скривдив, від тебе я ніколи лихого слова не почув. Знай же й ти, що у Івана під оцією драною свитиною є серце, гаряче серце! (Чапко втира рукавом очі і сміється крізь сльози). Дурні очі, почали плакати!..
Семен і Одарка (радіючи). Іване, брате, Друже!.. Товаришу вірний!..
Іван. Сухий, немазаний!.. (Втира очі). Ач розплакалися! Ще посліпнуть, диявольські очі! Давайте ж хоч горілки абощо! (Сіда за стіл і бадьориться).
Семен і Одарка пеклуються і подають горілку і закуску.
Зачепиха (хлипа). Спасибі тобі, мій синочку! От ' і кажуть, що товариство перевелось!
Іван. То ну-бо вже, не хваліть, а то перехвалите на один бік! Не рюмсай-бо, Одарко, та давай швидше по чарці, а то й я знов заплачу!
Одарка частує його.
Прощай, парубоцтво! Прощай, моя латана свитино! Прощай, моя пошарпана доле!.. Е, та й бравий з мене буде москаль! Бережись, душа, потоп буде! (Випива). Не бере, зовсім не бере! Лий, Одарко, ще! Прощай, розуме! Завтра побачимось! (Випива). Давай хоч заспіваю наостанці... (Співа).
Гей, шпориш, шпориш по дорозі, А бур'ян по обнозі,
Гей, та немає правдоньки ні в кому, Да тільки в одному бозі...
Гляди ж, Семене, і ти, Одарко,- як побачите коли сиротину, то пошануйте й нагодуйте її, як батько дитину. Сироти - то моя рідня! Я за ними повсякчас пеклувався і побивався, я плакав з ними... Плакав-та й тільки! Не забувайте мене, мої любі!
Семен і Одарка. Нехай господь од нас одсту-питься, як ми тебе забудемо!
Іван. А як трапиться у вас зайвий карбованець, ви й пришліть його мені, я зараз вип'ю, щоб світ мені замакітрився...
Семен. За це не турбуйся, брате!
Іван. Багато не треба, а так, коли-не-коли карбованця або й два! Еге, стривай, аж ось коли діждусьі Слухай, Одарко, виший мені сорочку! Бо в мене ще зроду-віку не було вишиваної сорочки.
Семен. Одарко, ти мені дарувала

читати