Завантажити

Здурів?! Я питаю тебе: де я був? Де я
був? (Знову ухопив його за груди).
Семен. Та відчепись ти від мене! {Відкида його).
Чого тобі треба?
Микита. Ти ще й штовхаєш мене? (Хапає його за горло).
Семен (пручаючись). Це розбій!
Микита. Ні, я шуткую з тобою! (Виймає в кишені складеного ножа).
Іван (хутко схопив Микиту за руки). Постривай! Не втнеш, Аврам, Ісака, бо коротка шпага!.. Хлопці, сюди! Е, брат, шутки-шутки, а хвіст набік! Хлопці, сюди!.. (Крутить Микиті руки).

ЯВА 11
Ті ж, парубки, дівчата, музика, старости, Одарка, Маруся і народ.
В с і. А що тут таке?
І в а н. Ще й питають! Поможіть-'бо вв'язать, <ю "пручається!
В'яжуть Микиту.
Бач, до якого ума доводе горілка!
Микита. Пустіть мене! За що ви надо мною знущаєтесь! Луччс -втопіть мене або вбийте! Собаки! Іроди! Катюги!..
Маруся (з жахом). Микито, Микито! Що ти наробив?!
Микита. Геть г очей, гадино!.. (Шяоака ногою ніж). Семене, заріж мене, бо ти моїх рук з*е ждеиеш!..
Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Через три тижні. Середина Семенової хати. Все збіжжя новесеньке, хоч і не багате.

ЯВА 1 Зачепиха сидить на печі, Одарка коло печі.
Одарка. От бачте, бабусю, які-бо ви недобренькі! Скільки вас не просю, скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. Помрете, то й пісні з вами помруть.
Зачепиха. І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень або ж московських... Така вже тепер, бач, поведенція стала, що старе, то те ніби й непотрібне!
Одарка. Як кому. Іншому стародавнє до вподоби, а іншому новина.
Зачепиха. І тобі однаковісінько! Тепер вже все пішло навиворіт... Хіба я не бачу?! Що ж, чи скоро там твій обід поспіє? Може б, я тобі що помогла?
Одарка. Отакої вигадайте! Ви й рогача не піднімете! Вам тепера тільки казок казати та скубти пір'я ото ваша уся й робота. Коли пісні не хочете співати, то хоч казку кажіть!
Зачепиха. Казку? Я й до завтрього ні одної не нагадаю... Усі позабувала... А що-то я їх знала! А пісень, пісень, мабуть, і за тиждень не переспівала б!.. Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне, було, розказувать про ту войну,- волосся догори піднімається. Ох, давно те діялось... (Заснула).

ЯВА 2 Ті ж і Маруся у вікні; вона розчіпчана.
Маруся. Чи живі ще? Чи ще не задавило вас щастя?
Одарка. Заходь в хату, сестричко! Від самого весілля ти й очей в хату не навернула. Спасибі, що одві-дала! (Убік). Вона немов непритомна...
Маруся. Не дякуй, голубко, доки нема за щоі А може, я заступила тобі сонечко, то я й відступлюсь від вікна, бери вже й весь світ сонця до себе!
Одарка. Ти щось чудне говориш!..
Маруся. Я прийшла до тебе за позикою. Уділи, сестрице-багачко, і мені свого талану, бо в тебе його повно, як одежі у злидня; у щасті ходиш, щастя топчеш, щастям умиваєшся, щастям укриваєшся!.. Ха-ха-хаї Там тепер у волості роздають талан, твій чоловік набрав повен запіл! Ха-ха-ха!
Одарка. Бабусю, що вона таке говорить?
Маруся. Твоє щастя-полова! Доки вітру нема, воно й держиться купи, а вітрець подихне - і полову як язиком злизало!.. Позич же мені хоч частину того, чого і в самої бракує... Ха-ха-ха! Ох, яка ж ти щаслива!.. Кличте і нас на веселі сльози, і ми з жалю потанцюємо!.. (Зареготала і пішла).
Одарка (побігла до баби). Чуєте, бабусю, що вона звіщує? Ох, страшно мені!.. Я речей її не зрозумію... Про які вона веселі сльози говорила? Певно, таки стеря-лася вона... Вона так страшно реготала, що й досі той регіт лящить і вчувається мені!.. Чи не подіялось чого з Семеном? Здається, вона нічого такого страшного не сказала. Чого ж я уся тремтю? Чого ж на серцеві у мене ніби похолонуло?..

ЯВА З

Ті ж і Семен (засмучений).
Одарка. Ось і Семен вернувся! А я тут без тебе мало не вмерла! Бачиш, і досі мов пропасниця мене б'є!..
Семен мовчки сідає за стіл.
Що це з тобою, мій голубе? Чого так засмутився? Голова болить? Чому ж ти не обіймеш мене, не приголубиш?..
Семен (обійма її). Я?.. Ох, боже милий! Твоя свята воля!
Зачепиха (прокинулась). От і гаразд, що ти, Семене, вернувся. А я задрімала, і сниться мені, буцімто у церкві стою. Ох, господи милосердний! Завтра великий празник. Сходіть, діточки, до церкви та помолітесь господеві... І я пошкандибала б, коли б здужала...
Одарка. Я тобі, мій голубе, завтра щось таке гарне, гарне подарую... Вгадай що? Не кажіть, бабусю! (Біжить до скрині і виймає вишивану сорочку). Бач, яка гарна!
Семен схиля голову до столу.
Семене, та що це тобі подіялось? їй-богу, я заплачу!.. Семен (тихо. в голосі чутно сльози). Що ж? Так, стало бить, мені на роду написано! (Співа).
Ой годі журитися,
Пора мені женитися;
Візьму я чорнявую,
Ще й личеньком білявую. Вона гляне оченьками, Моргне чорними бровами,- Моє серце звеселиться! Пора мені ожениться!
Гей, восени оженився,
А весною зажурився, Записали у солдати,
Треба жінку покидати... Плачуть карі оченята, Сохнуть, в'януть бровенята. Тяжко мені дивитися!.. Нащо ж було женитися?..

читати