
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
задушила її. Про це ж знає ціле місто, цілий повіт!
Аж губи їй поблідли. Дивилася на їмость великими, непритомними очима... Потім ухопилася руками за голову й говорила з притиском кожде слово.
— Пані! Я догадуюсь... Я знаю допевне, в який спосіб вона зловила пана Славка!
Була переконана, що в той самий спосіб, як Варвара. Не тільки була переконана, але тепер у своїй уяві навіть бачила докладно, як Броня примилюється Славкові, як його підмовляє...
"Яка ж я була дурна! — думалось їй. — Я боялася поговору, неслави. Я боялася, що, пристаючи з ним, затеряю зовсім супокій душевний. А тепер маєш супокій! Маєш супокій! Радуйся ним!"
— Ех! Яка ж я була дурна! — забулася й сказала вголос. Але зараз стямилася.
— Яка ж я була дурна, що я не сказала панові Славкові, що то за зіллячко, та панна Броня. Адже ми не раз розмовляли з паном Славком про неї.
Їмость мовчала. Не надіялася найти в Краньцовській такої щирої дорадниці. Ще трохи та прийшлося б їмості вспокоювати Краньцовську, щоби так дуже не побивалася над Славковим нещастям.
Краньцовська ж узяла їмості її мовчанку за зле.
— Прошу ж вас, пані, — благала вона їмость, — не легковажте собі цеї справи. Коли ви мати, коли ви любите свого сина, то вашим обов'язком є доконче зарадити якось цьому лихові. Адже це був би чистий скандал для пана Славка. Чи вона йому під пару? Чи пан Славко потребує цього? Нехай пані не зволікають, аби не було потім запізно.
— Але ж, розуміється, — оправдувалась їмость. — Я до цього не допущу ніяким світом.
Краньцовська нахилилася до неї, заглядала їй миленько в очі й цікаво допитувала:
— Як же, як же? Що ж, пані, думаєте зробити?
— Попросту поїду до Занозова та й виб'ю йому ті нісенітниці з голови. Я, власне, прийшла...
— А найліпше, — перебила Краньцовська, — а найліпше буде забрати пана Славка сюди. Чей удасться нам усім укупі вговорити його.
— Я, власне, прийшла просити, — кінчила їмость, - чи не були би пані ласкаві позичити мені повозки. Там така сльота, що годі добитися до станції на простім возі, промокнеш до нитки.
Їмость зовсім не того прийшла. Одначе, дивуючись із поведення Краньцовської, так успокоїлась, що тепер їй ніяково стало, не маючи чим виправдати свій прихід.
Краньцовська встала й справилася вийти:
— Але ж, пані ласкава, не тільки повозки, я скажу й коні заложити.
Їмості зробилося трохи моторошно, коли побачила, що Краньцовська злагодилася таки зараз її відвозити.
— Та то ще не сьогодні, — сказала не то здивовано, не то несміливо. — Уперед мушу написати до дітей, щоби фіру вислали до станції. Найборше позавтра поїду.
Краньцовська зупинилася:
— Певне, певне!.. Ліпше вперед дати знати... — говорила ніби до себе.
Вже як їмость відходила, то Краньцовська ще наказувала їй, щоби не занедбала цеї справи. Найліпше розлучити їх, привезти Славка до Воронич. Краньцовська так розговорилася, що зачала навіть оправдуватися з того, чому вона не може їхати з їмостю. А їмость у цім оправданні догадувалася, на своє велике диво, такої думки, що Краньцовська не відмовилася б їхати, коли б тільки їмость цього забажала.
Оставшись самотою, сперлася Краньцовська на поруччя від софки й задумалася. Була в розпуці. Ніщо в житті їй не велося.
"Погордив мною! Волів іншу. Видко, що я вже нічого варт!"
Той образ у її душі заворушився, сіпався, брався летіти далеко-далеко (шукав свого оригіналу) та й рвав при тім її серце на шматочки. Вона схопилася й побігла до вікна. Сперлася ліктями, приклала чоло до шиби й гірко заплакала. А з другого боку зливав ту шибу дрібний, густий дощ. Неначе промовляв до неї: "Та й ти, небого, берешся супроти мене виливати тої трошки водички?"
За той час, коли їмость пробувала в Краньцовської, то панотець прибігав кілька раз до кухні, допитуючися, де їмость поділася.
"Мене лишила... десь пішла собі.. так, як навмисне. А я журюся. О, як таки журюся!"
Панотець наслухав і допевнився вже направду, що таки журиться. Не міг собі пояснити ніяким способом, як воно могло статися, що хтось та зважився завдати йому журу! Це ж може йому завадити! Хто знає, чи тепер озьметься його голови спання, а живота їда? Як же це може бути? Пестій долі, кандидат на многолітнє життя, прочував панотець, що жура не послужить його здоров'ю. Треба її збутись якнайхутче. Коли ж бо їмость не приходить!
Бігав дрібненькими кроками по хаті з одного кута в другий: "Таки журюся!" Зайшов до своєї канцелярії, став перед бюрком: "Отже, журюся!" Сів на отоману: "А все-таки журюся!" Вийшов на веранду, дивився на дощ: "Гм! Жура мене не покидає!"
На кожнім місці журиться панотець!
Нікому це й на гадці, як панотець журиться! "Де їмость?" Невже ж він має сам своєю особою та нидіти з жури? "Де їмость!" Адже він сам самотній у цих хатах із своєю журою! "Де ж їмость?!"
Їмость надійшла. Панотець до неї:
— Де ти ходиш? Я журюся! Лишила мене самого, а я журюся! Не можу собі ради дати. О, таки журюся!
Їмость подивилася на свого подруга з
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus