Завантажити

пізнати себе ближче. Краньцовська ж була певна, що Славко погнівався на неї зовсім не з ненависті, але, власне, для того, що її навидів. Отож і перепросини підуть їй дуже гладко.

Вона була би дуже радо зарядила сходини зо Славком зараз тоді, як поздоровіла, та тільки перебила їй у цім її тета, що якраз приїхала до неї трохи на селі побути. Тітка приїздила щороку в тім часі на "віддих". Пробувала в неї майже цілий місяць, і за той час Краньцовська щодня наїдалася страху, що ось Славко з'явиться та й знов дорікатиме їй за те, що нема нагоди стрічатися з нею на самоті. Але Славко не приходив. "Мабуть, тому, — була в неї така думка, — що тітка сидить їй на голові. Видко, хлопець порозумнішав та знає, коли можна, а коли ні".

Скоро тітка від'їхала, то Краньцовська дожидала Славка щоднини. Одначе за той час устигла вже трохи відвикнути від нього. Правда, вона бажала собі зустріти його десь, але сама визначувати сходини не могла вже так легко зосміливитися. Мала надію, що він здогадається та сам прийде. Коли ж він не приходив, то вона раз у раз уявляла собі його забурмосаного, надутого та й думала при тім: "Люба, стара дитино, не гнівайся! Ось я завтра піду й перепрошу тебе!"

Отже те "завтра" відскакувало все на "позавтра". Краньцовська зволікала, сама не знаючи для чого. Тим часом настала сльота, що годі й носа надвір указати. Краньцовська дожидала, аж сльота трохи уйметься. Тоді придумає собі причину відвідати панотця та й при тій нагоді заманить Славка до себе. Одначе ця безперестанкова сльота не тільки зупиняла Краньцовську виконати свою постанову, але надто денервувала її. Приходили такі дні, що Краньцовській було зовсім не до любощів. Її подруг зараз по виборах завдав собі нову вандрівку й не міг виконати її до сьогодні.

Хоч перед тим здавалося Краньцовській, що вона вже до того звикла та що знакомство зо Славком заглагоїть їй усі прикрості з тої причини, отже тепер навіяла сльота на її душу давню журу. Краньцовська забувала вже за Славка та й журилася.

Отакою застала її їмость.

— Ох, лишіть, пані, нехай я тут посиджу! — просилась їмость, коли Краньцовська забирала її з дитячого покою до світлиці. — Я так промокла, що не хочу наносити вам вогкості до всіх кімнат.

Але Краньцовська не згодилася на те, затягла їмость майже силоміць до світлиці. Так була заклопотана їмостиним приходом, що майже не чула її оправдування за нанесення вогкості; через те, що їмость — Славкова мати, що він схожий на свою матір. Ця обставина викликала нараз у голові Краньцовської думку, що її заходи зустрітися зо Славком — річ заборонена. Такі думки не приходили їй до голови при мужеві.

А ще повиділося Краньцовській, що їмостин прихід та стоїть як-небудь у зв'язку з тими її заходами. Вона боялася попросту допустити їмость до слова, щоби не почути від неї докорів за Славка. Через те, коли вже засіли в світлиці, намагалася Краньцовська якмога найширше розповідати їмості про свою гризоту із-за нової вандрівки її чоловіка. Буцім просилась у їмості, що "бачиш, яка я нещаслива! Чого ти хочеш від мене?"

Їмость завважила те заклопотання. Але вона собі пояснила його тим, що Краньцовська журиться новою вандрівкою. Це якраз переконало їмость, що Краньцовській тепер не до слухання чужих жалів. Отже це переконання не відвело її від того, щоби не пожалуватись, їмость мала тепер таке почування, як та людина, що попаде нараз у велику потребу та й біжить, спотикаючись і розтручуючи прохожих, просто до доброго знакомого зичити грошей. Добре знакомий, не догадуючись навіть, чого та людина прийшла до нього, зачинає жалуватися перед нею, що тепер тяжкі часи, немає при душі ані зламаного гроша. А "людина з потребою" в ту ж мить благає його: "Бійся бога, чоловіче, позич мені хоч яку сотку!" Отак же й їмость заговорила:

— Знаєте, пані, Славко поїхав до Галі...

— Поїхав? — дивувалася Краньцовська, а те заклопотання її ще більше росло.

Вона вже боялась, що Славко признався перед їмостю до всього. Що навіть дізнався відкись про її потайні думки й висповідався в них перед матір'ю.

— А там зловила його якась вчителька, Броня Смажак, і вже обоє дали собі слово побратись. То не штука — старшій панні здурити молодого хлопця, що ще не має ніякого досвіду!

Та й тільки. Більше їмость не говорила, хоч, як ішла сюди, то мала намір відкрити перед Краньцовською цілу свою душу. Цих кілька слів вистачило їй зовсім, щоби вспокоїтись. Тепер бачила ясно, як і що їй робити. Не потребувала ні від кого помочі ані поради, її вдача, не признаватися перед ніким до своєї жури, що була на хвильку її оставила, вернулася тепер знову на давнє місце.

Краньцовська зблідла й заломила руки. Сама не знала чого, але перелякалася так, що серце їй завмерло в грудях.

— Що ви, пані, кажете? Броня?.. Смажак? — говорила, ледве переводячи дух. — Адже це буде та сама, що вчителювала в нашім повіті?

— Та сама!

— То як же це може бути? Хіба ж пані її не знають? Не чули пані нічого про неї? Адже вона мала з інспектором дитину... та й

читати