Завантажити

хіба він самий.

— Ага! Нехай би котрий пішов! — обізвався Гаєвий і ледве помітно сміявся очима, — а ти тим часом, Петре, читай далі.

Петро читав, війт журився, а панотець вертівся на лаві, немовби сидів на грані. Аж ось надійшов Неважук. Війт повеселів, а панотець схопився з лави і побіг просто до Неважука. Неважук також хлоп високий, то панотець мусив задрати голову догори, аби дивитись йому в очі.

— Лиши, тото пусте! — говорив панотець і махав рукою в той бік, де стояв за лядою Петро Оском'юк. — От Неважук скаже нам щось цікавіше.

Петро зупинився з "пустим", а панотець аж усміхався з удоволення. Як уже йому вдалося поконати той упертий сміх, тоді заговорив до Неважука поважно:

— Ти мені вчора казав, що капрал сварить більше вояків від капітана. Де ж це може бути? Адже капітан старший від капрала.

Неважук пояснив, що хоч капітан старший, то зате не пробуває раз на раз із вояками.

— Ага! — буцім дивувався панотець. — Тепер розумію! А як же капітан сварить?!

— Та як? Погано! — відповідає Неважук якось нерадо.

— Погано! Певне, що погано. Сварки прекрасної ніде не найдеш. А ти кажи, як саме погано?

— Погано, та й годі. Як же я це буду казати? Чи то мені, зрештою, голови держиться. То вже давно минулося.

— От куди він мені заїхав! — говорить панотець трохи сердито. — Це не може бути, аби ти геть усе забув. Адже мусиш щось тямити.

— Та як я маю це говорити? — аж просився Неважук. — Погано, та й тільки!

— Він усе своє! — сердився панотець. — Я вже чув, що погано. А ти кажи, як?

Неважук тільки соромливо всміхається й мовчить. Панотець здогадується причини його мовчанки. Уважає за свій обов'язок додати йому сміливості.

— То нема стиду в такій речі. Ти говори правду, як було!

— Та як мав сварити? — зважується вже Неважук на відповідь. — Ду фафлюхтер гунд тощо.

По Неважукові пізнати, що він ці слова кинув відчіпного й не думає їх більше повторювати.

— Ду ферфлюхтер гунд? — запитався врадуваний панотець, буцім не дослухався гаразд.

— Та так!

— Ду ферфлюхтер гунд! То буцім: ти проклята собако! Хи-хи-хи!

З цими словами обернувся панотець до решти читальників.

— Но, а ще як?

Неважук здобувся тепер на найбільшу простацьку лайку. Думав, що в той спосіб скараскається напасті:

— Так як?.. Матір твою!

— Матір твою? — буцім не вірить панотець.

— Та так!

— Матір твою! — переказав панотець і таки заходився від сміху.

— А ти сварив?

— Я й бив!

— Навіть бив? — Знов переказування й щирий сміх.

— Та ніщо тобі ніхто за те не казав?

Спомини про військову службу, про час безжурної молодості додають Неважукові охоти, й він розповідає вже з своєї волі, без примусу:

— Мало що хибувало, а був би мене один новобранець засадив до гарнізонового арешту. Чоловік усе чоловіком: роз'їв своє серце з тими новобранцями, бо не беруться науки, та й не одного шарнув у лице. Бо як що зле зроблять, то я відбираю за них ганьбу. Але один мудрагель стає на мене до рапорту, бешверується, що я його бив. Питається мене капітан, чи правда, а я кажу, що ні. А мужик дурний був та й буде. Намість мовчати, а він каже, що я кождого б'ю. Закликав капітан усіх рекрутів, питається: "Б'є вас капрал Неважук?" А вони всі в один голос: "Ні!" Капітан тоді до того, що бешверувався: "Не бреши другий раз, шість годин шпанги!" Отак він виграв зо мною. Але це ще не решта. Приходить неділя по розказі, всі йдуть на спацир. Лишаюся лиш я та й той, що бешверувався. Думаю собі: "Не буду я мати неділі, але й ти не будеш мати". Іду до його ліжка, кажу, що штрозак зле напханий, не має кантів. Бери, кажу, та набивай. Я собі сів на лавку при столі, а він товче буком свій штрозак. Минає година, я й не дивлюся на його роботу, лиш водно кажу, що зле. А він проситься: "Бийте вже, — каже, — пане капраль, лиш пустіть". -"Е, ні, -говорю, — бити при воську не вольно". А він у плач: "Бийте, пане капраль!"

— Таки просився, аби бити? — дивувався панотець.

— Просився!

— Просився, аби його бити! — переказував панотець та й сміявся щиро, як мала дитина. Потім випитував Неважука про всякі сорти військової сварки.

Усе ішло гладко. Неважук відповідав, панотець перепитував ще раз. Неважук потакував, а панотець переказував другим і тішився. Лиш не могли обидва порозумітися на тій точці, чи вояк відповідає коли на сварку старшому. Неважук казав, що ні, а панотець уперся, що це не може бути. Він був певний, що старшому забракло би концепту до сварки, якби так вояк анітелень. Панотець знав, що непитаному не вільно говорити. Отже все-таки був переконаний, що старший десь, певно, не раз та сам спонукує вояка до відповіді, аби найти собі причину до продовження сварки. Отож на цій точці не могли обидва порозумітися. А саме: Неважук не розумів панотця, а панотець знов не хотів свою думку сказати зовсім виразно. Зачали навіть оба перечитися. Вкінці панотець дав спокій тій справі, лишаючи її на другий раз. Постановив обдумати собі на самоті це питання так виразно, щоби

читати