Завантажити

Переклад М.Зерова


ОДИ

Книга перша

11. ДО ЛЕВКОНОЇ
Негоже нам, о Левконоє, знати,
Яку нам суджено в житті наземнім путь.
Халдейських віщунів не будемо питати
Халдейських чисел нам ніколи не збагнуть.
Чи довго житимем, чи скоро час розстання,-
Приймаймо з дякою, що доля нам дає,
Хоч, може, ця зима - для нас зима остання, [461]
І вже не чутимем, як море в берег б'є.
Тому розумна будь важкий і пінний келих
До вогких уст своїх бездумно піднімай,
І безліч днів живи безжурних і веселих,
І лиш на це життя надію покладай.
Минає хутко час лови, лови хвилини!
Не вір прийдешньому, що нам назустріч лине!
[ Розмір цієї оди в перекладі не відповідає оригіналові; крім того, рим в оригіналі, звичайно, нема.]

14. РИМСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
O кораблю, вважай, знову помчать тебе
В море хвилі буйні... Що ти.. Вертай назад,
Кидай якорі... Бачиш
Довгих весел уже нема,
Зайві щогли твої бурею зламано,
Снасті стогнуть-тріщать, ребра розхитані.
Кіль твій ледве держиться
Проти хижого тиску хвиль!
Вже нема на тобі паруса цілого,
Ні богів над кермом, сильних заступників,
Марно чванишся, ніби
Ти - із кедра понтійського,-
Рід і титул тобі не допоможуть тут.
Вже не вірить плавець кермі мальованій,-
Бачить він без опору
Хвиля носить і б'є тебе.
Ще недавно мені був ти огидливий,
Нині сушиш мене болем, турботами.
Стій, не йди, де нуртує
Море серед зловісних скель!
[ На алегоричний характер цього вірша вказував Квінтіліан (І в. н. є.) «Горацій говорить про корабель замість держави, про бурхливі хвилі замість громадської вій-ви, про гавань замість миру та згоди». Оду написано, очевидно, рр. 39-36, коли відновилася боротьба між Октавіаном Августом і Секстом Помпеем.]
[ Статуї богів ва кормі корабля мали обороняти судно від напасті.]
[ Вонтійський - з південного узбережжя Чорного моря.]

ДО АРІСТІЯ ФУСКА І, 22
Той, чиє життя непорочне й чесне,
Ні списа злих маврів, ні пружних луків,
Ні сайдака, повного стріл отруйних,
Не потребує,
Чи лежатиме його путь в палючих
Пісках Сіртів, чи в глушині Кавказу,
Чи по тих місцях, що Гідаси прекрасний
Зрошує щедро.
Так, коли блукав я в Сабінськім лісі
І складав свою для Лалаги пісню,-
З хащ від мене втік, хоч я був беззбройний,
Вовк найлютіший.
Звірище таке не ростила зроду
Ні Апулія у гаях дубових,
Ні пустиня та, що всіх левів живить
Груддю сухою.
Кинь мене в той край, де весни немає
І поля у кригу закуті вічно,- [460]
В ту країну, де Юпітер туманом
Небо вкриває.
Кинь мене туди, де біг сонця близький
Жаром променя обезлюдив землю,-
Буду й там любить я Лалаги голос.
Ніжну усмішку.
[ Арістій Фуск - поет і граматик, друг Горація.]
[ Гідасп - ріка в Пенджабі, притока Інду (тепер Джелам).]

23. ДО ХЛОЇ
Чому від мене так ти утікаєш, Хлоє,
Мов сарна молода, що в горах - боязка -
Страшиться вітерця і тиші лісової
І матері шука
Відновлена весна прогомонить гаями,
Зелена ящірка в кущах зашелестить,-
Вона жахається і дивиться без тями,
І вся вона тремтить. [462]
Таж я не лютий тигр і вийшов не на згубу,
Я не гетульський лев, щоб сарпи розривать...
Пора вже дівчині, що виросла для шлюбу.
Від нені відставать.
[ У північно-західній частині Лівії (Африка).]

32. ДО ЛІРИ
Просять нас і ждуть. І коли не марно
Награвали ми, коли рік і більше
Житиме наш спів.- на латинський голос
Грай мені, ліро!
На Лесбосі вперше озвався спів твій
Там Алкей, співець і невтомний воїн,
Як пригонить часом на вогкий берег
Човен розбитий,-
На твоїй струні Афродіту славив,
Славив Вакха й Муз, пустуна Ерота
Й Ліка-хлопчака темнооку вроду
Й кучері чорні.
Феба дивний дар, на бенкетах Зевса
Всім бажаний гість і в трудах щоденних
Пільга й супокій - на моє благання -
Ліро, озвися.
[ Горацій дивиться аа себе як на спадкоємця славних лесбоських поетів - Алкея і Сапфо.]

Книга друга

7. НА ПОВОРОТ ДРУГА
Мій вірний спільнику в ті многотрудні літа,
Як воєвода Брут у похід нас повів,
Який це добрий бог вернув тебе, квірита,
До неба рідного і рідних берегів

Помпею, друже мій! Як часто ми при чаші
Вкорочували дні немішаним вином,
І кучері буйні тоді пахтіли наші
Під миром дорогим і запашним вінком!..

І день Філіпп настав. Без честі і без глави
Покинув я свій щит і з бойовища втік.
Там мужність зламано, там щонайкращі лави,
Наш щонайкращий цвіт там головою ліг. [463]

Та крізь ворожий тиск мене промчав Меркурій,
Він хмарою повив і врятував мене,
Тебе ж, коханий мій, знов підхопили бурі
І в море понесли, розгніване й гучне.

1 нині ти вернувсь. Обіцяним бенкетом
Вшануй Юпітера скінчилася війна.
І в сад мій завітай,- лавр тінявий росте там,
Лягай у холодку і не жалій вина.

В різьблений кубок лий масійського старого;
І знайдеш забуття від смутку і трудів.
Гей, слуги, хто проллє нам пахощів із рогу
Хто зелені подасть і мірту для вінків

Кого з нас

читати