Завантажити

братерство, рушаймо Чи ждатимем ліпшої ради,
Чи вже - на добрий час! - пливім, не гаймося
Тільки присягу зложімо, що поки не вирне каміння
З глибин морських, втерявши всю вагу свою,
Поки потворна жага не з'єднає оленицю з тигром,
А з шуляком покірну й тиху горлицю.
Поки Матінські шпилі не скупаються в Падовій хвилі'
І Апеннін до моря не присунеться,-
Ми не поставим вітрил, не помислим назад подаватись, [470]
Поти нам гріх до краю плисти рідного.
З цим закляттям страшним, що зав'яже нам день повороту,
Всею громадою, чи, може, тільки часткою,
Кращою часткою - в путь! Хто, зборений, втратив надію,
Хай зостається в ліжкові ганебному.
Ви ж, непохитні серця, не зважайте на лемент жіноцький,
І в путь, і в путь повз береги Етрурії.
Нас Океан дожидає. І, плесом омиті широким,
Нас ваблять острови щасливії,
Де й непоораний лан буяє Церериним даром
І непідчищена галузка - виногронами;
Де плодовита маслина надій хлібороба не зводить
І смоква стиглим зеленіє овочем;
Мед витікає з дупластого дуба, де з верхогір'я
Струмки прозорії мчать водоспадами.
Там до дійниць самохіть наближаються кози, і вівці
Приходять радо з вим'ям переповненим;
Там вечорами ведмідь не обходить кошари з ричанням.
І гадина в землі плідній не кублиться...
Див не злічимо там Евр бурхливий ланів-перелогів
Не розмиває зливами могучими;
Але й посухи нема, в борозні там і зерно не гине, [471]
Бо мудро дощ і спеку там розмірено...
Там аргонавтів весло не плескалось в нерушеній хвилі,
Не мандрувала там Медея-зрадниця,
Не привертали туди ні сідонські купці свого човна,
Ні змучена ватага Одіссеева.
Ті береги призначив для побожного люду Юпітер,
Як опорочив вік ясного золота.
Мідь і залізо правують тепер,- та праведним людям
Є порятунок на блаженнім березі.
[ Епод написано р. 40 - незабаром після повороту Горація до Рима (див. вступну замітку). Настрій епода - одчай і розгубленість. Республіканське військо загинуло, в стані цезаріанців міжусобна боротьба; залишається тільки тікати до «щасливих островів», цебто до Канарських островів коло західноафриканського узбережжя; їх вважали західним краєм світу, розповідали дива про їх надзвичайну родючість.]
[ Тобто військо етруського царя Порсенни, що воював з Римом у перші роки республіки (див. уривок з «Енеїди»--«Щит Енея»).]
[ Галльського племені, що брало участь у так званій «змові Катіліни» 03 р. до н. є.]
[ Матінські шпилі - гори в Апулії, на півдні Італії. Падова хвиля - хвиля ріки До в північній Італії.]
[ Тобто хлібом.]


САТИРИ

Сатира шоста другої книги
Тільки і мрії було, щоби клаптик малесенький поля,
Дім, та город, та криниця з веселим струмком біля дому,
А на узгір'ї, над домом, лісок... Та боги милосердні
Більше і краще послали, і ліпшого я не жадаю,
Тільки, Меркурію, ти закріпи мій маєток за мною.
Я-бо не збільшив його ні крутійством, ні здирством безбожним,
Я і не зменшу його марнотратством та власним недбальством;
Я ні хвилини не думав, щоб той або інший куточок
До володіння свого приорати і вирівнять межі;
Жодних скарбів не збирав, не мріяв «От горщика з сріблом
Випадком в полі знайти б і, Геракла приязнь здобувши,
Стати як власник он той, що у наймах колись побивався».
Я задоволений з того, що маю; прошу одного я
Боже, пошли, щоб худоба моя (аби тільки не розум!)
Сита була, і гладка, і ласкою щасна твоєю».
Наче в твердині якій, я на хуторі в горах укрився,
Що ж тут знайти для сатир і для пішої Музи моєї
Не дошкуляють тут нас ані Австр, ні те честолюбство,
Ані пропасниці люті, ні смерті осінній ужинок.
Боже досвітніх годин, ти, що Янусом зватись волієш!
З тебе веліли безсмертні всі справи й труди починати,
З тебе щоденна моя починається пісня в столиці.
Вдосвіта ти коло ліжка «Вставай, ти ж, здається, за когось
Маєш ручитись в суді, поспішай, щоб тобі не спізнитись».
І чи то там Аквілон розлютився, чи то в сніговиці
День найкоротший світає поволі, а треба вставати,
Бігти, розштовхувать натовп, плечима і ліктями діять,
Щоби, добувшись до суду, «виразно» зложити заяву.
Тут і на мене гукають прохожі «Чи ти божевільний,
Чи в невідкладній потребі спішиш,- на людей не зважаєш
А чи ти думкою вже в Меценатових світлих хоромах»
Меду солодші для мене слова ті... Та тільки зійду я
На Есквілін , як одразу ж, мов хвилі, і в боки заб'ються, [472]
І полетять через голову тисячі справ. «Постривай лиш,
Росцій просив тебе бути у претора... завтра, о другій».-
«Скриби на збори тебе закликають... є справи важливі;
Квінте, гляди ж, не забудь і не спізнюйся!» - «Любий!
Ти ублагай Мецената, нехай лиш печатку поставить!»
Скажеш «Ну, добре, я спробую». Ні! Він настоює, молить,
Сьомий минає вже рік з того часу, як ти, Меценате,
Вперше зачислив мене до свого найтіснішого кола
Подорожуючи, став запрошати до власної реди,
Щоби було незначним з ким в путі перекинутись словом,
«Котра година» спитати, чи «хто з гладіаторів кращий»
Або згадати, що

читати