Завантажити

жеребок Кіпріянки позначить,
Щоб нам господарем на учті величать
Як радісно мені, як весело пиячить
І друзів поворот безумством зустрічать!
[ Горацій звертається до свого бойового товариша в 4і-42 рр. Помпея Вара. Як відомо, після поразки сенатсько-республіканського війська під Філіппами Горацій повернувся до Рима; його приятель, очевидно, ще довго воював з цезаріанцями під проводом Секста Помпея і амнестовавий був тільки коло 30 р. В російській літературі ця ода була переказана віршами О. С. Пушкіним.]
[ Горацій з усмішкою згадує свої республіканські пригоди, вже пристосувавшись до нового політичного ладу.]
[ Меркурій - заступник і патрон поетів.]
[ Кіпріди - Венери. Кому випадав цей жеребок (із кісточок), той призначався головою бенкету.]

ДО ПОСТУМА Оди, II, 14
O, як же хутко, Постуме, Постуме,
Спливають роки! Як не годи богам,
А прийдуть зморшки, прийде старість,
Смерть невблаганна тебе настигне.
Дарма Плутона ти гекатомбами
Щодня благаєш немилосердного -
Його ж підземних пут не зірвуть
Велет лихий Геріон і Тітій,-
А всі ми, смертні, щедро згодовані
Землі дарами, маєм до хвиль зійти,
Чи скіпетр в світі ми носили,
Чи хліборобське тримали рало.
Даремно бою ми уникатимем
І буйно збитих хвиль Адріатики,
Даремно будем в дні осінні
Вітрових змін стерегтись облудних,-
Однак побачим мляво розгойдані
Коціту хвилі і Данаїд-сестер
Безславну долю, смутку повну,
І ненастанну Сізіфа муку;
Однак покинем землю і власний дім.
Дружину вірну, і з усього добра [464]
Самий тобі повік лишиться
Смутку віщун, кипарис жалібний.
А твій наступник, мудро розтратливий,
Добуде Цекуб - із-під семи замків
І марно піде плин коштовний,
Гідний найкращих бенкетів жрецьких.
[ Геріон - міфічний триголовий потворний велетень, який жив десь па крайньому заході відомого тоді світу, на острові Еріфеї (або в Іспанії) і був убитий Ге-раклом.]
[ Тітій - другий міфічний велетень, скинутий у Тартар.]
[ Скіпетр (грецьке «скептрон», латинське «спептрум»)-відзнака царської влади.]
[ Цекубське вино - один з вищих сортів вина в стародавній Італії.]

20. ДО МЕЦЕНАТА
На незвичайному, на дужому крилі -
Співець двообразний - яв небеса полину;
І, звившись понад заздрістю землі,
Оселі людські і людей покину.
Батьків убогих син, нащаддя їх дрібне,
Я твій улюбленець - ти свідчиш, Меценате! -
І смерті вже не поглинуть мене,
І хвилі Стіксовій не обіймати!
Вже тіло у рубці взялося на ногах,
Вже наростає пух на пальцях сніжнобілий,
І весь я став співучий білий птах,
І чую за плечима плещуть крила.
Світами лину я, немов Дедалів син,
І бачу я Босфор, і береги бентежні,
Піски гетульських спалених рівнин,
Гіпербореїв займища безмежні
Колх пізнає мене, і наддунайський дак,
Нестямний у бою, і кінники-гелони,
I люд освічений, де плине Таг,
І галл, що п'є із голубої Рони.
На марний порох мій не проливайте рік,
Вгамуйте, заглушіть непрошене ридання
Тут не потрібний плач, даремний крик,
Тут не до речі шана вся остання.
[ Співець двообразний (людина за життя і лебідь після смерті) - він не умирає, не перепливає через підземні ріки, але, перелітаючи з краю в край, бачить, як його сприймають різні племена - близькі і далекі, освічені і неосвічені.]
[ Дедалів син- Ікар. Лебедя-співця побачать гетульські піски (Африка), гіперборейські землі - землі десь за межами північного вітру, колх - тобто населення Колхіди (сучасна Абхазія). Із народів «освічених» згадано Іберів (біля ріки Тахо, сучасна Іспанія) і галлів понад рікою Роною.]

Книга третя

30. ДО МЕЛЬПОМЕНИ
Мій пам'ятник стоїть триваліший від міді.
Піднісся він чолом над царські піраміди.
Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
Не звалить налітний північний буревій,

Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний.
Я не умру цілком єства мого частина
Переживе мене, і від людських сердець
Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець

Пій сходить з дівою в високий Капітолій.
І де шумить Авфід в безудержній сваволі,
І де казковий Давн ратайський люд судив,-
Скрізь говоритимуть, що син простих батьків [466]

Я перший положив на італійську міру
Еллади давній спів. Так не таїсь від миру
І лавром, що зростив святий Дельфійський гай,
O Мельпомено, ти чоло моє звінчай.
[ Вільний переклад; рим в оригіналі, звичайно, нема.]
[ Головний жрець - Понтіфекс Максімум - щороку сходив на Капітолій із старшою весталкою молитись Юпітерові Капітолійському про благоденство Римської держави.]
[ Авфід або Ауфід - ріка в Апулії, поблизу якої народився Горацііі.]
[ Давн - міфічний цар Апулії.]
[ В оригіналі «еолійський твір», тобто поезія, бо мова йде про еолійських поетів Алкея й Сапфо, метри яких Горацій справді перший розробив у римській літературі.]
[ Переможців на Дельфійських іграх нагороджували лавровим вінком.]

Книга четверта

7. ДО

читати