Електронна бібліотека/Проза

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

з тачанки, і ніхто не знатиме, де подівся Яворницький...»
І тут Дмитро Іванович дав собі раду у біді.
— Хлопці, га, хлопці! — звернувся він до махновців.— А що, як ви мене відвезете в штаб до Нестора Івановича? Хлопці й отетеріли.
— А звідкіль ви знаєте батька? — питає один.
— Та то мій давній приятель, одвезіть,— благав професор, хитруючи.
— Ну, гаразд, побачимо, який ви приятель. Тачанка круто повернула до готелю «Асторія», де розташувався штаб самого батька Махна.
У супроводі махновців Дмитро Іванович піднявся на верхній поверх.
— Здоровенькі були! — звернувся Яворницький до Махна.
— Здрастуйте! Хто ви такий, в якій справі до мене? — кліпаючи каламутними очима, спитав Махно.
— Хто я? Та мене, Несторе Івановичу, весь світ знає! Я професор Яворницький, історик, директор музею.
— Так, так, чув...— невпевнено промимрив, Махно.— А що вас привело до мене?
— Серйозна й невідкладна справа: ваші синки дуже бідові хлопці, та біда з ними...
— Яка біда? В чому річ?
— Приїхали до мене п'яні, буржуєм назвали, вимагають ключі від музею. Що це таке? Як можна? Музей — це святиня, храм культури! Ключів я не дав їм, а попросив, щоб завезли до вас. Думаю, що ви зрозумієте мене: музей не для п'яних. Те, що в музеї, Несторе Івановичу, не моє й не ваше — це народне добро. Відчинити музей для ваших п'яних хлопців — це значить віддати на поталу й глум пам'ятники віковічної культури, які я збирав усе своє життя.
Цього не можна допустити.
— Чого ж ви від мене хочете? — роздратовано спитав Махно, насупивши волохаті брови й підвівшись з місця.
— Я прошу видати мені охоронну записку для музею.
— Гаразд, записку видамо! — відповів Махно. А далі пом'якшав і спитав: — А що там е цікавого у вашому музеї?
— Та дещо є.
— Я хочу з'їздити туди і побачити музей.
— Це ваша справа.
Махно наказав ад'ютантові подати фаетона, а далі запропонував професорові Яворницькому і своєму тілохранителеві їхати з ним у музей. Приїхали. Дідусь — вартовий музею — спочатку злякався Махна, а коли побачив Яворницького з ключами, заспокоївся.
— От що, Несторе Івановичу,— звернувся до Махна Яворницький,— перед тим як оглянутії музей, напишіть мені охоронну записку, що обіцяли в штабі.
З наказу Махна 27 листопада 1919 року було надруковано на папері з блокнота охоронну записку. Ось її текст:
 
ОХРАНИТЕЛЬНАЯ ЗАПИСКА
 
Дана сия записка Военно-Революционным Советом и Командармом директору музея имени Поля Эварницкому в том, что арестовать или конфисковать что-либо из имущества музея никто не имеет права без особого на то разрешения КОМАНДАРМА БАТЬКА МАХНО, что подписями и приложением печати удостоверяется.
Председатель (подпись)
Секретарь (подпись)
КОМАНДАРМ Батько МАХНО
 
До охоронної записки прикладено дві круглі печатки: одна штабна, а друга особиста, її приклав сам Махно.
Після цього пішли оглядати експонати музею. Ходили години дві.
— Ось бачте,— показав Дмитро Іванович на дві пляшки з горілкою, що стояли у вітрині.— Це запорозька, найкраща в світі горілка! Я викопав її в могилі аж три пляшки, так копачі одну розпили, а дві я привіз до музею.
У Махна загорілись очі, ковтає слину і ніяк не відірве очей від спокусливої горілки.
— Давайте вип'ємо одну пляшку! — сказав Махно,
— Е, ні, цього не можна.
— Чому не можна?
— Це для історії!
— А хіба для історії мало однієї пляшки горілки?
Бачить Яворницький, що біда: не дати горілки — охоронну записку відбере, а відбере записку, музей пограбують. Що робити? Жалко запорозької горілки, а ще більше жалко музейних скарбів! Щоб піддобритись до Махна, віддав йому одну пляшку запорозької горілки, а друга лишилася в музеї для історії.
Та конфлікт з горілкою ще не закінчився, як Махно враз щось пригадав, зупинився, насупився.
— Ану, покажіть мені шаблюку кошового Задунайської Січі Гладкого.
— Ходімте, покажу.
Дмитро Іванович провів Махна до однієї вітрини й каже:
— Ось вона, вже старенька, та яка є. Дивіться!
— Ви дурниці мені не кажіть. Шаблюка Гладкого, про яку я чув, інкрустована коштовними каміннями, золотом, сріблом оздоблена, з дамаської сталі виготовлена, а ви мені якусь поіржавлену трухлявину показуєте!
— Ні, Несторе Івановичу, не трухлявину, а святиню — скарб музею!
Махно підозріло глянув на Яворницького і начебто повірив. А хитрун Яворницький заздалегідь сховав справжню шаблюку Гладкого в підземеллі свого музею.
Махно, кажуть, був людиною непостійною, запальною, гарячою, гнівною: то спалахне, а то й втихомириться — тоді може проявити якусь гуманність. Ось і на цей раз він, вже лагідно, спитав Яворницького:
— Може, вашому музею в чомусь треба допомогти, кажіть?
Дмитро Іванович зрадів



Партнери