Електронна бібліотека/Проза

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

человечеству». Все життя і творчість Яворницького — підтвердження цієї незаперечної істини.
Д. І. Яворницький — самобутній, багатогранний талант. Він був не тільки видатним дослідником історії запорозького козацтва, етнографом, фольклористом, археологом, письменником. А ще — блискучим лектором, загальновизначним майстром слова. Живим, образним словом, ораторським мистецтвом він чарував людей.
Історичні й художні твори, що вийшли з-під його пера, а також його лекції мали прогресивне значення і були популярними серед студентської молоді.
Взірцем може служити його лекція, рукопис якої зберігся в архівах ЦНБ УРСР. Вона не втратила свого значення й понині, має полемічну загостреність, насиченість цікавими фактами, подіями, оригінальністю висновків, патріотичний пафос.
Дмитро Іванович — великий правдолюб. У доказ цього він з своєю правдою про вольнолюбие козацтво виступив 5 жовтня 1901 року з лекцією «Історія українського козацтва». Звичайно, така лекція декому з реакційного ректорату й попечителю прийшлася не по душі, зате вона щедро дійшла до молодих, сердець студентів університету.
Хотілося б подати деякі фрагменти цієї лекції, з яких видно, що Д. І. Яворницький був істориком об'єктивним, щирим і глибоко принциповим.
«— У нас,— підкреслював вчений,— писали й пишуть історію російської держави так, що лише зрідка подають історію народу і майже нічого не повідомляють про російське козацтво. А між іншим, можна без перебільшення сказати, що його роль велика й знаменна, а заслуги його перед вітчизною повністю не враховано.
Отже, маючи три університети на Півдні Росії і ті наукові сили, що е в них, ми все ще дуже бідні на спеціальні праці з історії Малої Росії, а разом з тим і з історії Малоросійського козацтва. Дуже шкода!»
Згадуючи істориків Бантиш-Каменського та А. А. Скаловського, Дмитро Іванович вважав: не ці історики дали ключ до розуміння ролі й діяльності російського та малоросійського козацтва. Наймогутніший сильний голос належить нашим знаменитим, великим, талановитим і класичним історикам М. І. Костомарову. Вивчали цю проблему М. М. Карамзін і С. М. Соловйов.
Але якщо Костомаров ставився до російського козацтва цілком позитивно, а Карамзін робив тільки деякі поступки на користь козацтва, то Соловйов змалював його, безумовно, негативно.
Яка ж причина? Останні два історики додержувалися суто державної точки зору, вони стежили за розвоєм російської держави, а все, що не сприяло її розвитку, вони відносили до другорядних планів. Більше того, Соловйов у діяльності козаків вбачав велику шкоду для держави й суспільства.
Такої ж точки зору додержувалися й польські історики. Для них Південно-російське козацтво —.це «багатоголовий звір», а козацькі війни ще при перших гетьманах і аж до Богдана Хмельницького — це не що інше, як «військові бунти» м'ятежної черні і божевільне посягання на цінності Речі Посполитої», непокірність законам та вищій владі», за якими має йти жорстоке покарання винних».
Для історика Соловйова війни козаків проти Польщі — це порушення державних принципів та існуючого в державі порядку.
Тому-то він припускає таких оцінок; «Козак шукав у степах тільки власної свободи; він появлявся там не для того, щоб працювати, а щоб жити за рахунок інших; він втікав для того, щоб бути вільним козаком, а не мужиком. Отже, вихід козака в степ з погляду держави був не кроком уперед, а, навпаки, мав негативне значення в історії. І ще, козаки не обмежували свої дії щодо охорони кордонів, а за своїм хижацьким характером, котрий вони й самі не приховували, бо казали: якщо нам не напасти на сусідів, то й жити немає защо, немає звідкіля добути сіряка. Це нерідко завдавало шкоди державним взаєминам між Росією і Турцією».
Ще далі пішли деякі послідовники Соловйова. Вони навивали козаків не інакше, як зграї розбійників, дикими мамлюками, бродягами, розбещеними членами суспільства.
Д. І. Яворницький в своїй лекції гнівно спростовував явно не об'єктивну характеристику козаків Півдня Росії:
«— Якщо така точка зору історика Соловйова в якійсь мірі може бути застосована до східних козаків (донських, уральських), то аж ніяк не пасує до західних або малоросійських і разом з ними запорозьких козаків, бо сам народ зовсім не відділяв себе від козацтва. Стільки вони протестували проти гноблення польської шляхти.
Отже, це був протест більшості, протест маси, незадоволеної насильством з боку меншості, а тому втікали в степ для того, аби знайти точку опори для дій і, зміцнівши, розлитися в народі, підняти його на загальнонаціональне діло.
Коли в 1637 році польський гетьман Потоцький після «втихомирення» повсталого південно-російського козацтва на правому березі Дніпра перейшов на лівий і почав страчувати заколотників, місцеві ватажки повстання рішуче заявили йому: «Якщо тобі хочеться вгамувати козаків, то ти виріж всю Україну і на правому і на лівому боці Дніпра».
Далі, полемізуючи з



Партнери