Завантажити

зелені. А де зелень — там птахи, там вирує життя. Верба приваблює до себе поселенців: коло неї завжди живуть люди. Довгий час верба була важливою сировиною для виготовлення речей домашнього вжитку, бо верба — м'яка і тягуча, вона не пліснявіє у волозі і не тріскається на сонці. Оці властивості проклали вербі широку дорогу в життя.
Найкращий, наймелодійніший звук виходить з тієї кобзи, яку роблять з червоної верби.
Дмитро Іванович розповідав, що в музеї є чумацький віз, ярмо, мазниця та інші речі, виготовлені з верби.
Верба красива, живуча, легко переносить морози і бурі. А якщо буря зламає гілку і вона потрапить у намул, на вологу землю,— швидко пустить коріння і виросте велика верба.
— А чули ви пісні про вербу? — спитав Яворницький.
— Чув, та мало.
Дмитро Іванович весело підморгнув і потихеньку проспівав:
 
На городі верба рясна...
Там стояла дівка красна.
Хорошая та вродлива,
Її доля нещаслива...
 
А ось вам друга:
 
В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила...
Нема того козаченька,
Що я полюбила.
 
Ось третя:
 
Ой вербо, вербо,
Де ти росла,
Що твоє листячко
Вода знесла?
 
Ой знесла, знесла
Тиха вода...
А я, молода,
Як ягода...
 
Далі Дмитро Іванович пригадав розповідь одного дідуся про те, як у церкві одлупцювали вербою попа.
— В одному селі був піп. Його не злюбили за те, що він тягнув що міг з парафіян, пиячив і в гречку скакав. От пішли люди на вербну неділю до церкви. Піп роздав вербу і каже: «Беріть, раби божі, вербу та бийте нею один одного і промовляйте: «Верба б'є, не я б'ю...» То мужики як взяли вербові дреньчики та як почали ними лупцювати попа, так той ледве живий з церковці вискочив. Отак свого попа провчили парафіяни прямо в церкві.
Вже в парку стало зовсім темно. Всі студенти розійшлися.
— Ну, Іванець, вже всі пішли, тільки ми з вами затримались. Час-бо й нам додому. Ходімте до мене вечеряти. Ви ж наробилися так, що їсти добре хочете!
Від такого гостинного запрошення студент не відмовився.
 
З КАФЕДРИ ЛИНЕ ПІСНЯ
 
Серед багатьох друзів та знайомих, які добре знали Яворницького, був і професор Дніпропетровського державного університету Олександр Люціанович Бельгард. Йому Минуло тринадцять років, коли він вперше почув живе слово відомого історика.
Я попросив Олександра Люціановича розповісти про свої зустрічі з Яворницькнм. Він охоче погодився, але перед цим сказав:
— Коли людині минуло шістдесят років, вона вже йде, як любив казати Дмитро Іванович, не на ярмарок, а з ярмарку. В людей такого віку вже мемуарні настрої. Я дуже жалкую, що свого часу недостатньо звертав уваги на окремі вислови, на характерні риси й особливості вдачі Дмитра Івановича, проте все ж добре пам'ятаю окремі епізоди.
Восени 1915 року, в розпалі імперіалістичної війни, мені, тринадцятирічному хлопцеві, довелося покинути рідний край — Литву. Я оселився з батьками в Катеринославі й незабаром став учнем третього класу другої чоловічої гімназії, що містилася на Пушкінському проспекті. І ось тут у березні наступного року я зустрівся з професором Яворницьким.
В гімназії були вивішені об'яви, де повідомлялося, що в неділю, о 10 годині ранку, відбудеться лекція професора Московського університету Д. І. Яворницького про народних музикантів-кобзарів у супроводі кобзаря Кучугури-Кучеренка.
Ще в суботу вчителі в усіх класах попередили: «Глядіть, щоб усі були, бо це ж честь для нашої гімназії — з лекцією виступить видатний учений».
Ми, учні, з великим інтересом чекали неділі.
В призначений час зал гімназії був переповнений. Відчинилися двері, і в зал зайшли інспектор гімназії і з ним професор Яворницький, який під руку вів сліпого кобзаря в синьому жупані. Всі встали. Сотні юнаків на всі очі дивилися на незвичайних гостей, бо вперше бачили перед собою живого професора.
У залі стояв стіл і коло цього три стільці. Посередині сидів професор Яворницький, ліворуч — інспектор гімназії, а праворуч — кобзар. Повагом підвівся з-за столу Дмитро Іванович.
— Юні друзі! — звернувся він до учнів.— Сьгодні ви тут не почуєте слова про фізику, хімію чи математику. Я — історик і хочу вам розповісти про те, як народилося й розвивалося народне мистецтво. Коротенько розкажу і про історію кобзи.
З собою я привіз кобзаря, який виконає кілька пісень.
Учений

читати