Завантажити

грубих і важких дерев ліс, переважно в ярах та по схилах їх».
Бельгард, розповідаючи своїм слухачам-студентам про красу й багатство рідного краю, завжди теплим словом згадував Дмитра Івановича, який сам палко любив і прищеплював іншим велику любов до історичних пам'яток культури та до рідної природи — окраси людського життя.
 
КАЧКА ТЕЖ ПОТРЕБУЄ ПРОФЕСОРСЬКОЇ ДОПОМОГИ
 
Багато хто вважав Дмитра Івановича за дивака, вбачаючи в дивацтві одну з неодмінних властивостей старих, дореволюційних професорів. Та якщо в поведінці Дмитра Івановича й траплялися справді дивні випадки, то до них призводило не бажання оригінальничати, а були вони звичайно проявом великої гуманності, відгуком на будь-чиє страждання. Взяти хоч би цей випадок з свійською качкою.
Хто бував у Дмитра Івановича вдома й прогулювався з ним на подвір'ї, той бачив, як там поважно походжала огрядна білолоба качка. Господар дбайливо доглядав її, ходив на базар і купував для неї корм, приносив з Дніпра дрібні камінці й пісочок з мулом і сипав їй у корито з водою.
Одного разу хтось із дітлахів загилив у качку ломакою. Качка впала, потім зопалу підвелася й знову припала до землі.
Дмитро Іванович підтюпцем підбіг до неї, взяв качку на руки й оглянув. У бідолахи була пошкоджена ліва нога. Не довго думаючи, він посадив свою улюбленицю в кошик і поніс до обласної лікарні. Зайшов до кабінету хірурга, глянув, а там, крім санітарки, нікого нема.
— А де ж, дівчино, ваші лікарі?
— Отам у залі, засідають.
— Так ви, будь ласка, покличте когось із хірургів, скажіть: просить Яворницький.
Моторна дівчина швидко схопилася з місця й метнулася в залу. За хвилину звідти вийшла асистентка хірурга Олександра Миколаївна Абрамова.
— З вами щось скоїлося, професоре?
— Та зі мною все гаразд, а от з моєю качкою — біда.
— Якою качкою? — здивовано перепитала асистентка.
— Звичайною, ось вона в кошику. Гляньте, прошу вас, може, чимось допоможете. Така хороша качечка, сумирна, не шкідлива, і ось маєш: не може стати на ніжку,— бідкався професор.
Перната «пацієнтка» спочатку викликала в асистентки подив, але вона одразу збагнула, що качка, певно, була втіхою відомого академіка, і тут же запропонувала йому показати «хвору».
— Будь ласка,— зрадів Дмитро Іванович. Він витяг з кошика замотану в якусь одежину свою білолобу. Діагноз встановлено швидко: перелом лівої ніжки.
— Доведеться, Дмитре Івановичу, вашій качці накласти гіпсову пов'язку й залишити у нас на кілька днів.
— Добре, спасибі вам. Коли треба буде корму — принесу.
— Не турбуйтеся, ми самі про це подбаємо.
Занесли качку в перев'язочну і за всіма правилами наклали гіпс. Асистентці Абрамовій допоміг у цій операції клінічний ординатор Микола Якович Хорошманенко.
Академік повернувся додому. Через три дні йому дозволили забрати качку додому і встановити для неї режим.
Кілька разів асистентка Абрамова навідувалася до своєї пацієнтки й цікавилася, як вона себе почуває. Вона переконалася, що Дмитро Іванович має велику пристрасть до тварин і птахів, а особливо до своєї улюбленої крякухи.
Качка швидко видужала і невдовзі стала бігати, як і перше.
Сидячи за столом у будинку Яворницького, асистентка Абрамова, ледь усміхаючись, сказала:
— І стало ж у вас, Дмитре Івановичу, терпцю возитися ще й з цією качкою...
— А хіба ж можна залишити поранену птицю напризволяще? Качка теж потребує допомоги.
Дмитро Іванович на якусь мить замислився, а потім сказав:
— Я й досі не можу забути епізод, який обурив мене до глибини душі. Це було в Самарському лісі. Лісовик Григорій Антонович Поплавський повісив на плече рушницю й вийшов до озера. Він — добрячий мисливець. Було, загорне в папірець гривеника й каже: «Ану, підкиньте!» Підкинуть. А він прицілиться — бах! — так тільки клаптики паперу в повітрі розлетяться. Ото був стрілець! Щодня він брав свою рушницю й виходив у ліс на качок. Пройдеться лісом, посидить у засідці біля берега Самари — немає здобичі. Встане і йде додому, наспівуючі собі якусь веселу мелодію. Ніколи він не шкодував, що повертається додому без трофеїв. Він бачив душевне задоволення не в цьому, бо кохався в природі, любив і оберігав її. Кожного разу, коли повертався додому, розбирав і чистив свою рушницю.
— Навіщо ви чистите? — питали його.— Ви ж сьогодні не стріляли.
— Справжній мисливець,— відповідав він,— хоч і не стріляє, а чистить і змащує свою зброю. Такий у мене здавна звичай.
Одного разу Поплавський повернувся з лісу дуже схвильований.
— Іду я лісом,— каже він,— коли чую поблизу — бах, бах! Я туди. Глядь, а мій сусіда-мисливець Іван Лебідь бігає, як несамовитий, біля кущів і палить у щось. Після кількох пострілів підскочив він до куща й витяг дику качку з обвислими крилами. Я підійшов до нього й питаю:
— Що тут сталося? В кого стріляли?
— В качку! —

читати