Завантажити

Короленко, демонстративно залишаючи зал. За ними рушили й інші.
Трегубов, розводячи руками, звертався за порадою то до Романчука, то до Лизогуба.
Швидко театр опустів. Горленко неохоче виходив, невідомо до кого промовляючи:
— Яку ж кореспонденцію я подам до “Нового времени”? Таку справу тихо та мирно треба чинити.
Лише президія залишалася за столом. А над нею висів у позолоченій рамі портрет імператора, який байдуже дивився на опустілий зал.
На вулиці ще купчилися люди. З'явилася поліція, щоб “пресекать демонстрацию” за вказівкою віце-губернатора Фонвізіна.
До Мирного підійшов Короленко.
— Маю з вами говорити, Панасе Яковичу. — Разом пішли вулицею, запрудженою збуреними людьми.
Де групувалася молодь, почувся заспів жіночих голосів:
Шалійте, шалійте, скажені кати,
Годуйте шпіонів, будуйте тюрми...
Пісню підхопили десятки голосів. Залунала, набуваючи чимраз більшої потужності, мужня мелодія, наче виривалися з обіймів печалі слова й шукали простору та волі.
— Вперше чую таку пісню, — звернувся Короленко до Панаса Яковича.
— То галичани подарували її Котляревському. Незабаром появився Філонов на коні. З ним жандарми. Фінал першого дня святкування Котляревського завершувався втручанням найлютішого чиновника адміністративної влади в губернії. Будучи залежним від його свавілля, голова міської думи Трегубов відклав до наступних засідань розгляд численних привітань, їх поступило російською мовою 208, українською — 238 та решта чеською і французькою мовами. Не змогли висловитися на святі прибулі гості з Америки та європейських країн *
* Подається за матеріалами мемуарної монографії полтавського журналіста Дмитра Іваненка “Записки й воспоминания”, 1910, Полтава. За цією монографією наведено текст вітальної телеграми губернатора Урусова та вміщено дані про офіційну частину відкриття пам'ятника і черговість виступів на урочистому засіданні.
 
* * *
Художня частина свята відбулася 31 серпня у гоголівському музейному приміщенні поряд з будинком театру. Зал було прикрашено малюнками одного з перших ілюстраторів “Енеїди” художника Порфирія Мартиновича, який виконав їх у студентські роки, навчаючись разом з відомим Сергієм Васильківським у Петербурзькій художній академії. Тоді студента Мартиновича палко підтримував у цьому один з фундаторів Товариства передвижників Іван Крамськой. Тепер, живучи в Костянтиноградському повіті, престарілий Мартинович привіз дарунки свого таланту на свято, де його зустріли з великою повагою учасники влаштованого художнього ранку. Через проекційний ліхтар ілюстрували діапозитиви малюнків.
Панас Якович не міг не висловити свого прихильного ставлення до художника — не тільки ілюстратора, а й талановитого побутописця. Та й своїм життям Мартинович нагадував багатьох бездольців, до яких виявляв особливий інтерес і співчуття письменник-реаліст.
Літературно-художній ранок, присвячений пам'яті Котляревського, відбувався без представників адміністративної влади, що покладалась у цьому разі на пильнування таємної служби поліцейського управління.
Відкрив збори Микола Садовський декламацією:
Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину;
На калині одиноке
Гніздечко гойдає, —
А де ж дівся соловейко?
Увесь пафос артистичного таланту Микола Садовський вкладав у Шевченкові слова вірша “На вічну пам'ять Котляревському”.
Уривки “Енеїди” читає Михайло Старицький. Довгі сиві вуса, острішки гострих дорідних брів, пломінь старечих, наповнених юнацьким вогнем очей — як той мандрівник з Енеєвої ватаги...
У перерві Панас Якович зустрів Володимира Галактіоновича. Він тримав розгорнуту газету “Полтавский вестник”, наповнену з початку до кінця статтями, повідомленнями про Котляревського та відкриття пам'ятника. Газета відкривалася статтею Бориса Грінченка.
— Газету не можна обвинувачувати у відсутності лібералізму, — посміхався Короленко. — Ще нема й року, як почала жити в Полтаві перша приватна газета, а успіхи наявні...
— То завдяки енергії Дмитра Іваненка. Він охоче вміщає й мої етнографічні нариси, — додав Василенко, що підійшов до приятелів.
— Будете тут? — запитав Короленко, показуючи на повідомлення в газеті:
“31 серпня в ресторані “Монголія” відбудеться обід для шановних гостей, прибулих на відкриття...”
— Завітаю.
— Зустрінемося там...
Після перерви — концерт. Диригує Микола Лисенко. На завершення — вистава “Наталки Полтавки” з участю славетних братів Карпенка-Карого, Саксаганського, Садовського...
Сталося так, як і припускав Панас Якович, — роль Наталки у ювілейній виставі виконувала акторка Любов Ліницька.
В ресторан “Монголія” Панас Якович лише завітав, бо поспішав до себе на Кобищани, куди мали прибути приятелі. Разом з ним поїхав і Василь Стефаник, який шукав нагоди порозмовляти в серйозних справах,

читати