Завантажити

боку.
- Га, то най їх усi чорти поберуть, коли такi - скрикнули жиди.
- I я так кажу, - додав Герман, - але з того для нас помiч невелика,
В тiй хвилi Леон, що мовчав пiд час цiлої тої перепалки, присунувся до Германа i шепнув йому щось до уха. Герман стрепенувся i напiврадiсно, а напiвнасмiшливо позирнув на нього.
- Тiлько ви знов менi не заїжджайте з моїм вчорашнiм лiбералiзмом, - прошептав вiн, усмiхаючись. - Що дiяти? Not bricht Eisen ', а лiбералiзм не залiзо!
"Такi-то ви всi лiберали, поки таним коштом!" - подумав собi Герман, але наголос сказав:
- Що ж, ваша рада не зла! Нам тепер о одно ходить: зламати наразi їх упiр, а се певно, що їх троха охолодить. Коби тiлько удалося.
- Як не вдасться? Мусить удатися. Треба тiлько взятися порядно.
- Та що таке, що таке? - допитували жиди. Леон кiльком почав шептати до уха свiй проект, котрий мигом напошепки рознiсся по свiтлицi. Нiхто не важився висказати його голосно, хоч усi знали, що вони тут "самi свої".
- Гурра! се раз проект! - скрикнули радiсно жиди. - Тепер ми їм покажемо, хто з кого насмiєся, ха-ха-ха! Проведемо! Як кiтку за стеблом, проведемо!..
- Так, значиться, пристаєте? - спитав Герман, коли улягся веселий гомiн.
- Пристаємо, пристаємо, - розумiвся, з тою ключкою.
- Коли так, то збираймося ж всi разом i ходiмо до них. Усi жаданi грошi треба їм зложити зараз, згори, i завтра нехай на роботу стають!
З гомоном вирушили жиди з Германової свiтлицi. Герман остався на хвилю позаду, прикликав Мортка i довгенько щось з ним балакав. Лице Морткове, рябе i погане, прояснилося при кiнцi якимось злодiйським усмiхом.
- Добре, пане, зроблю се для вас, але прошу вас о помiч в тамтiй справi. Якiсь поганi вiстi доходять мене...
- Не бiйся, я за все стою; що в моїй силi, то зроблю для тебе.
I за сим оба вийшли до жидiвської громади, що, гомонячи, стояла на улицi. Але гомiн той не був уже такий безпечно веселий, як перед хвилею. Холодний вiтер улицi охолодив трохи й радiсть жидiв.
- А хто знає, чи се вдасться? Ризико, ризико! - неслось в громадi, мов'шелест зiв'ялого листя.
- Га, що ж дiяти, - сказав Герман, - ризико воно є, але у нашого брата кождий крок - рпзико, то вже ризикуймо й на тiм кроцi. Удасться - то добре, а не вдасться - то ще таки свiту не конець, i вони нам з рук не вирвуться.
Громада йшла улицею звiльна, мов в процесiї. Герман пiшов передом до Матiєвої хати, щоб перший принiс робiтникам веселу для них новину. Слух о жидiвськiй процесiї рухнув уже по Бориславi, - юрба робiтникiв валила позаду жидiв, а друга юрба ждала вже проти Матiєвої хати. Але нiхто не знав ще, що се все значиться.
- Ну, що? - спитав Герман, коли робiтники в хатинi засiли по-давньому. - Нагадались вiї?
- А що ми мали нагадуватися? - вiдповiв Стасюра, - Наша гадка одна. От чей вам бог пiслав iнший розум на душу.
- То зле, що ви такi упертi, - сказав Герман.- - Але що вже дiяти? Таке-то наше, бiдних жидiв. Коли хто з нами по правдi не може порадити, то вiн береться на нас силою, бо знає, що ми проти сили не устоїмо. Таке й наше з вами. Затялись ви на своїм словi - i нам приходиться уступити. Не прийшла гора до пророка - прийшов пророк до гори.
- Що, ви пристаєте? - спитав Стасюра.
- Авжеж, що маємо робити, пристаємо! I то маєте менi завдячити, - чуєте, люди! Були мiж нами такi, що радили спроваджувати на вас шандарiв, вiйсько, але я сказав: "Дайте собi з тим спокiй!" I наостатку побачили, що я маю рехт, i пристали на вашi жадання.
- На всi?
- Авжеж, що на всi. Коня без хвоста не купують. Ось вони йдуть сюда всi, щоби вам до рук туй, на тiм мiсцi, зложити грошi до вашої каси. Тiлько тепер наше питання: коли ми маємо до тої каси платити, то щоби ми мали й дозiр над нею.
- А сего вам нащо?
- Як то нащо? Адже ж ми платимо. Ану, як хто розкраде грошi?
- Ну, над тим би ще мусила бути рада, се ще побачимо.
- Нехай i так, - сказав добродушно Герман, - мусимо на вас спуститися, бо... ну, бо мусимо! Але тепер принаймнi одно мусимо знати: кiлько грошей нинi вплине до каси i де тота каса буде находитися.
Стасюра не мiг на те сам нiчого вiдповiсти. Вiн вилiз iз-за стола i почав шептатися з Сенем Басарабом, з Матiєм i Бенедьом. Всi вони не знали, що й думати, о тiй наглiй податливостi жидiв, а Сень Басараб вiдразу сказав, що боїться, чи за тим не криється який пiдступ. Але Бенедьо, щирий i добродушний, вибив їм з голови пiдозрiння. Впрочiм, i сама рiч ие виглядала на пiдступ. Коли б жиди хотiли збувати їх обiцянками, то що iншого, але вони прецiнь хотять давати грошi, а грошi - то прецiнь не є нiчого фальшивого: возьми до рук, замкни до скринi - i безпечно. Побратими подалися на тi докази i рiшили так, що справедливiсть вимагає, щоб i жиди знали, кiлько вiд них грошей до каси вплило i де тота каса находиться.
- Нехай буде по-вашому, - сказав Стасюра. - Виберiть двох з-помiж себе, котрi би були при складцi: при їх очах грошi зложаться до скринi враз iз списом, хто що дав, при їх очах скриня й замкнеться,

читати