Електронна бібліотека/Проза
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
нього, не вгадуючи, куди той цiлить.
- Знаєте, - почав знов Леон, - нинiшнiй день такий великий i щасливий для мене...
Саме серед тої розмови оба бесiдники встали i пiдiйшли до вiкна, бо в будi зробилось душно. Герман виглянув у вiкно надвiр. Ледве вiдступив вiд вiкна, коли нараз кусень цегли, мов стрiла, влетiв крiзь вiкно саме туди, де стояв Герман. I якраз, коли Леон говорив про велике нинiшнє щастя, цегла гепнула перед ним на стiл, в купу склянок. Болiсно дзенькнуло i розприслося скло, а цегла полетiла далi i, ударившися ще о противну стiну, впала на землю. Всi позривалися з мiсць, а Герман поблiд мов полотно: вiн догадувався, що цегла вимiрена була в нього.
- Що се? Що се? Хто се такий? - почулися тривожнi крики. Леон, Герман i ще деякi гостi вилетiли надвiр. Надворi тож крик.
- А лапай-но го, драба якогось! - кричав з усiєї моцi майстер.
- Хто ту цеглою кидаєсь? - крикнув i собi ж Леон.
- А он, прошу пана, якийсь драбуга-вуглярчук. Плентався ту по улицi, зазирав, зазирав, а далi, як побачив отого пана (показав на Германа) у вiкнi, та за цеглу, - як фурить, та втеки! Лапай го, лапай та на полiцiю! - обернувся, заорав майстер до двох робiтникiв, що гнали долiв Зеленою улицею за утiкаючим вуглярчуком в чорнiй, як смола, сорочцi i в такiй же опинцi.
- Овва, то бестiя втiкає! Не здогонять! - говорив майстер.
Робiтники, що гнали за хлопаком, також, здається, були тої гадки, бо зупинилися задиханi. Але один схилився, пiдняв камiнь i шпурнув ним за утiкаючим, що вже якраз був на скрутi. Камiнь вцiлив вуглярчука в саму п'яту, i той, почувши бiль, скрикнув, як скажений, i щез за муром. Крик той дивно вразив Германа.
- Ей, а се що за хлопак? - спитав вiн. Нiхто не знав вуглярчука. Але Леон глянув на Германца i аж злякався.
- Мiй боже, а вам що таке? *
- Нiчо, нiчо, - вiдказав Герман, - то, вiдай, вiд задухи. Щось мя ту, у грудях, стисло. Але той голос, той голос... якийсь такий дивний...
Леон не мiг поняти, чим дивний той голос. Йому вiн видався зовсiм звичайним. I Герман не вмiв витолкувати собi, що се за голос, - йому здавалось, що вiн десь чув його, але де, не знав. То тiльки знав, що якоюсь таємною, недослiдимою силою голос той збентежив у нiм якiсь страшнi, давно забутi вражiння, якусь бурю, котрої слiди ще не загладились в його серцi. Але що се такого, i як воно взялося, i як було зв'язане з тим диким, болiсним викриком удареного вуглярчука, сього не мiг Герман собi вияснити.
Леон мiж гим взяв його попiд руки i повiв в сад, пiд тiнистi дерева, на пахучу високу траву. Холоднавий, свiжий воздух живо вспокоїв Германа, i Леон зачав йому знов говорити про свої бажання i надiї:
- Ах, як горячо я вiддавна ждав такого дня, як нинiшнiй! Як я бажав, щоб вiд нього починалася нова, спокiйна, щаслива доба мого життя! Щоб в нiм на всi боки понав'язувались для мене щасливi вузли! I ось прийшов той день, надiї мої збулися, вузли нав'язанi, крiм одного i найважнiшого... Ах, а ви, дорогий сусiдо i приятелю, ви зробили б мене найщасливiшим чоловiком у свiтi, якби помогли менi нав'язати той послiднiй, найважливiший вузол!..
- Я? - спитав здивований Герман, - Який же то вузол?
- Що ту довго говорити, - сказав Леон i взяв Германа за обi руки, - моє найглубше, сердечне бажання, щоб нашi дiти, моя Фаннi i ваш Готлiб, були пара!
Герман мовчав. Думка ся не була для нього несподiванкою, але все-таки його се троха дивно дiткнуло, що вiд Леона першого почув ее предложения.
- Що ж ви, пристаєте? - спитав Леон.
- Гм, не знаю, як би то... - сказав нерiшучо Герман.
- Ви вагуєтесь? Не вагуйтесь, дорогий сусiдо! Хiба ж не видите тих користей, якi з такого сполучення сплинуть на нас? Вiзьмiть лиш то: ми оба, двi першi, смiю сказати, сили бориславськi, ' ми оба разом, спорiдненi, зв'язанi докупи, - хто тодi опреся нам? Всi пiдуть за нашою волею, а хто не схоче, той за одним нашим замахом упаде в порох! Подумайте: ми тодi пани цiлого нафтового торгу, ми визначуєм цiни, закупуєм околичнi села, лiси, каменоломи та копальнiї Цiла околиця в наших руках. Не тiлько торговi i промисловi, але i полiтичнi дiла околицi в наших руках. Всi вибори йдуть, як ми хочемо, посли i репрезентанти говорять, що ми кажемо, боронять наших iнтересiв, пани i графи дбають о нашу ласку!.. Чи ви понимаете? Ми сила, i доки держатись будемо разом, доти нiхто против нас не встоїть! - I, розогнений власними словами, Леон кинувся обiймати Германа.
- Пристаєте, дорогий приятелю, брате? - скрикнув Леон.
- Пристаю, - сказав Герман, - тiлько не знаю, як моя жiнка.
- Що, ваша чесна i розумна жiнка мала б не хотiти щастя для свого сина i для моєї дитини? Нi, то не може бути! Ходiм, ходiм до неї. Я нинi ще мушу залагодити се важне дiло, i, скоро розiйдуться гостi, пiдем оба, представимо, поговоримо...
- Вона дуже любить свого сина, то правда. Але менi здався, що й вона кращої партiї для нього не найде вiд вашої Фаннi, - сказав Герман.
- Ах, дорогий приятелю! - скрикнув урадуваний Леон. - Що за щастя для
Останні події
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
- 10.12.2024|10:35Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
- 10.12.2024|10:30У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”