Електронна бібліотека/Проза
- ДружбаВалентина Романюк
- Лілі МарленСергій Жадан
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
був залитий жидами,, котрi, своїм звичаєм, говорили всумiш, голосно i борзо, снували, мов мурашки в розваленiй купинi, оглядали все i немов таксували все очима, а вiдтак зiтхали та похитували головами, немовби разом i дивувалися багатству Леона, i жалували, що багатство тото в його, а не в їх руках. Немногi панки-християни, що теж були в тiй купi, нараз помовкли i повiдсувалися набiк, чуючися не в своїй тарiлцi. Околичний дiдич хмурився i закусував губи зо злостi, видячись в тiм жидiвськiм натовпi, котрий анi крихiтки не зважав на нього. Вiн, певно, в душi кляв сердечно свого "щирого приятеля Леона", але прецiнь не втiк, а достояв до кiнця обряду, по котрiм мала наступити перекуска.
Загальний гамiр на плацу не тiльки не вгавав, але ще й побiльшився. Щиголь, перепуджений наглим напливом того чорного, крикливого люду, почав перхати по клiтцi та битися о дротики. Рабина, старого сивого жида з довгою бородою, вели два школьники попiд руки i привели аж iд самiй пiдвалинi. Стиск зробився довкола такий, немовби кождий жид хотiв бути ту ж коло самого рабина, незважаючи, що там нема мiсця на тiлько люду. Серед тиску i крику товпи не чути було й того, що читав рабин над пiдвалиною. А тiльки коли школьники час вiд часу в вiдповiдь на його молитву викрикували "умайн", себто "амiнь", тодi й уся проча товпа повторяла за ними "умайн".
Вдарила дванадцята година. На дзвiницi коло костела, тут же, насупротив нової будови, загудiв величезний дзвiн, звiщаючи полуднє. За ним зателенькали й усi другi дзвони на дрогобицьких церквах. Бачилось, що цiлий воздух над Дрогобичем застогнав якимись плачливими голосами, серед котрих ще плачливiше i сумнiше роздавалося те безладне рiзноголосе "умайн". Робiтники, почувши дзвони, познiмали шапки i почали хреститися, а один школьник, пiдiйшовши до Леона i вклонившися йому, почав шептати:
- Най бог благословить вас i зачате вами дiло. Ми вже скiнчили. - А вiдтак, похиляючися ще ближче до Леона, сказав тихiше: - Видите, пан бiг добрий пiслав вам знак, що все пiде вам щасливо, що тiлько загадаете.
- Добрий знак? А то який? - спитав Леон.
- А не чуєте, що християнськi дЬвони самi добровiльно роблять вам службу i кличуть па вас благословенство християнського бога? То значить, що християни все будуть вам добровiльно служити. Будуть помагати вам осягнути то, що собi загадаєте. Тi дзвони - то добрий знак для вас!..
Коли б Леон учув був таку бесiду при других, вiн би, певно, був насмiявся з неї. Вiн рад був удавати про око вiльнодумного чоловiка, але в глибинi серця, так як усi малорозвитi i самолюбнi люди, був забобонний. Тож i тепер, знаючи, що нiхто не чув школьникової бесiди, вiн приймав дуже радо добру ворожбу i вiткнув десятку в надставлений школьникiв кулак.
- Се для вас i для школи, - шепнув Леон, - а за добрий знак богу дякувати!
Школьник, урадуваний, став знов на своє мiсце коло рабина i сейчас же почав перешiптуватися з другим школьником, котрий, очевидно, питав його, кiлько дав Леон.
А тим часом пан будовничий прийнявся вже до свого дiла i почав комендерувати робiтниками.
- Ану, до дрюкiв! - кричав. - Бенедьо, тумане вiсiмнадцятий, де твiй дрюк?..
Гармидер на плацу ще побiльшився. Рабина вiдвели набiк, жиди розступилися, щоб дати мiсце робiтникам, котрi мали зрушити з мiсця величезну пiдвалину i впустити її на приналежне мiсце в викопаний глибокий рiв. Дами цiкаво тислися наперед i сопiли серед натовпу; вони були дуже цiкавi побачити, як то буде сунутися тота величезна каменюка. Тiльки щиголь цвiрiнькав весело в клiтцi, та сонце широким, неприглядним лицем всмiхалося згори, з-посеред темно-синього безхмарного неба.
Всi прикази будовничого сповнено швидко. Пiвперек невеличкої дорiжки, куди треба було просунути камiнь, покладено чотири вали, так само загрубi, як тi, на котрих вiн тепер спочивав. Такi ж самi два вали положено пiвперек ями, в котру треба було камiнь спустити. Робiтники окружили його з дрюками в руках, мов ладились буками всилувати його до руху i зламати його камiнну упертiсть. Деякi жартували i смiялися, називаючи пiдвалину сiрою коровою, котру так багато люда отеє заганяє до стайнi.
- А поступися, маленька! - гейкнув один, поштуркуючи камiнь рукою. Але ось роздалася коменда будовничого, i все утихло. На цiлiм многолюднiм плацу чути було тiльки сапання людей та цвiрк щигля в клiтцi.
- Ану, рушайте! Раз, два, три! - крикнув будовничий. Десять дрюкiв, мов десять величезних пальцiв, пiдхопило камiнь з обох бокiв, i вiн звiльна покотився по валах, важко хрустячи ними о пiдсипаний шутер.
- Гурра! Гей! А скобочи-но го, най ся рушає! - закричали весело робiтники.
- Далi! - кричав серед тих голосiв будовничий. Робiтники знов натужилися. Знов захрустiв шутер, заскрипiли вали пiд тягарем, i камiнь, мов величезна черепаха, повз iзвiльна наперед. На лицях присутнiх гостей виднiлася радiсть, дами всмiхалися, а Леон шептав до котрогось свого "сусiда":
- I що то! Говорiть, що хочете, все-таки чоловiк - пан природи! Нема такої сили, котрої
Останні події
- 21.06.2026|13:01«Свій серед своїх?». Як подолати прірву між цивільними та військовими
- 11.06.2026|14:37«Діамантова змійка»: мистецтво паризьких салонів
- 31.05.2026|06:35Стартував прийом заявок на Премію імені Романа Гамади 2026
- 31.05.2026|06:21Українська стрічка «Паляниця» здобула престижну нагороду на американському фестивалі ETHOS Film Awards
- 30.05.2026|15:00Ніна Мюррей – лауреатка премії Drahoman Prize за 2025 рік
- 29.05.2026|07:54Гуцули, цимбали і гори: музикант hOsT представляє сингл-ремікс Hutsuly
- 29.05.2026|07:50«Японські книги дітям України»: велика гуманітарна ініціатива «Ранку» та Shikosha
- 25.05.2026|17:00Внаслідок нічної атаки на Київ пошкоджено будинки письменниць Олени Захарченко та Ірини Цілик
- 23.05.2026|04:17Навколо літератури зібрано 2,5 мільйони гривень для дітей: Артур Дронь провів благодійний вечір у Львові
- 23.05.2026|04:11Нова частина епічної фентезі-саги про Кия об’єднує українську, кельтську та давньогрецьку міфології у власному всесвіті