Електронна бібліотека/Проза
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
був залитий жидами,, котрi, своїм звичаєм, говорили всумiш, голосно i борзо, снували, мов мурашки в розваленiй купинi, оглядали все i немов таксували все очима, а вiдтак зiтхали та похитували головами, немовби разом i дивувалися багатству Леона, i жалували, що багатство тото в його, а не в їх руках. Немногi панки-християни, що теж були в тiй купi, нараз помовкли i повiдсувалися набiк, чуючися не в своїй тарiлцi. Околичний дiдич хмурився i закусував губи зо злостi, видячись в тiм жидiвськiм натовпi, котрий анi крихiтки не зважав на нього. Вiн, певно, в душi кляв сердечно свого "щирого приятеля Леона", але прецiнь не втiк, а достояв до кiнця обряду, по котрiм мала наступити перекуска.
Загальний гамiр на плацу не тiльки не вгавав, але ще й побiльшився. Щиголь, перепуджений наглим напливом того чорного, крикливого люду, почав перхати по клiтцi та битися о дротики. Рабина, старого сивого жида з довгою бородою, вели два школьники попiд руки i привели аж iд самiй пiдвалинi. Стиск зробився довкола такий, немовби кождий жид хотiв бути ту ж коло самого рабина, незважаючи, що там нема мiсця на тiлько люду. Серед тиску i крику товпи не чути було й того, що читав рабин над пiдвалиною. А тiльки коли школьники час вiд часу в вiдповiдь на його молитву викрикували "умайн", себто "амiнь", тодi й уся проча товпа повторяла за ними "умайн".
Вдарила дванадцята година. На дзвiницi коло костела, тут же, насупротив нової будови, загудiв величезний дзвiн, звiщаючи полуднє. За ним зателенькали й усi другi дзвони на дрогобицьких церквах. Бачилось, що цiлий воздух над Дрогобичем застогнав якимись плачливими голосами, серед котрих ще плачливiше i сумнiше роздавалося те безладне рiзноголосе "умайн". Робiтники, почувши дзвони, познiмали шапки i почали хреститися, а один школьник, пiдiйшовши до Леона i вклонившися йому, почав шептати:
- Най бог благословить вас i зачате вами дiло. Ми вже скiнчили. - А вiдтак, похиляючися ще ближче до Леона, сказав тихiше: - Видите, пан бiг добрий пiслав вам знак, що все пiде вам щасливо, що тiлько загадаете.
- Добрий знак? А то який? - спитав Леон.
- А не чуєте, що християнськi дЬвони самi добровiльно роблять вам службу i кличуть па вас благословенство християнського бога? То значить, що християни все будуть вам добровiльно служити. Будуть помагати вам осягнути то, що собi загадаєте. Тi дзвони - то добрий знак для вас!..
Коли б Леон учув був таку бесiду при других, вiн би, певно, був насмiявся з неї. Вiн рад був удавати про око вiльнодумного чоловiка, але в глибинi серця, так як усi малорозвитi i самолюбнi люди, був забобонний. Тож i тепер, знаючи, що нiхто не чув школьникової бесiди, вiн приймав дуже радо добру ворожбу i вiткнув десятку в надставлений школьникiв кулак.
- Се для вас i для школи, - шепнув Леон, - а за добрий знак богу дякувати!
Школьник, урадуваний, став знов на своє мiсце коло рабина i сейчас же почав перешiптуватися з другим школьником, котрий, очевидно, питав його, кiлько дав Леон.
А тим часом пан будовничий прийнявся вже до свого дiла i почав комендерувати робiтниками.
- Ану, до дрюкiв! - кричав. - Бенедьо, тумане вiсiмнадцятий, де твiй дрюк?..
Гармидер на плацу ще побiльшився. Рабина вiдвели набiк, жиди розступилися, щоб дати мiсце робiтникам, котрi мали зрушити з мiсця величезну пiдвалину i впустити її на приналежне мiсце в викопаний глибокий рiв. Дами цiкаво тислися наперед i сопiли серед натовпу; вони були дуже цiкавi побачити, як то буде сунутися тота величезна каменюка. Тiльки щиголь цвiрiнькав весело в клiтцi, та сонце широким, неприглядним лицем всмiхалося згори, з-посеред темно-синього безхмарного неба.
Всi прикази будовничого сповнено швидко. Пiвперек невеличкої дорiжки, куди треба було просунути камiнь, покладено чотири вали, так само загрубi, як тi, на котрих вiн тепер спочивав. Такi ж самi два вали положено пiвперек ями, в котру треба було камiнь спустити. Робiтники окружили його з дрюками в руках, мов ладились буками всилувати його до руху i зламати його камiнну упертiсть. Деякi жартували i смiялися, називаючи пiдвалину сiрою коровою, котру так багато люда отеє заганяє до стайнi.
- А поступися, маленька! - гейкнув один, поштуркуючи камiнь рукою. Але ось роздалася коменда будовничого, i все утихло. На цiлiм многолюднiм плацу чути було тiльки сапання людей та цвiрк щигля в клiтцi.
- Ану, рушайте! Раз, два, три! - крикнув будовничий. Десять дрюкiв, мов десять величезних пальцiв, пiдхопило камiнь з обох бокiв, i вiн звiльна покотився по валах, важко хрустячи ними о пiдсипаний шутер.
- Гурра! Гей! А скобочи-но го, най ся рушає! - закричали весело робiтники.
- Далi! - кричав серед тих голосiв будовничий. Робiтники знов натужилися. Знов захрустiв шутер, заскрипiли вали пiд тягарем, i камiнь, мов величезна черепаха, повз iзвiльна наперед. На лицях присутнiх гостей виднiлася радiсть, дами всмiхалися, а Леон шептав до котрогось свого "сусiда":
- I що то! Говорiть, що хочете, все-таки чоловiк - пан природи! Нема такої сили, котрої
Останні події
- 17.05.2024|14:06Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 10.05.2024|18:25ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова