Завантажити

б вiн не перемiг. Ось скала, тягар, а й тота рушається по його приказу.
- А особливо прошу зауважити, - додав "сусiд", - що за сила в товариствi людей! Злученими силами чуда докопуються! Хiба ж сам-один чоловiк потрафив би щось подiбного?..
- Так, так, злученими силами, се велике слово! - вiдповiв Леон.
- Гурра враз! Ану! - кричали радiсно робiтники. Камiнь уже був над ямою, спочивав на двох поперечних лiгарях, котрi по обох берегах ями своїми кiнцями глибоко вгризлися в землю пiд його вагою. Але тепер дiло було найтруднiше - спустити камiнь вiдповiдно вдолину.
- Ану, хлопцi, живо до дрюкiв! - комендерував будовничий. Робiтники розскочилися в один миг на оба боки рову i пiдсадили п'ять пар пiдойм пiд камiнь.
- Попiд ребра го! Так, щоби му аж серце пiдскакувало, - жартували робiтники.
- А тепер пiдносiть догори! А як скоро лiгарi вiдверженi набiк, то як скажу: "Ну" - всi разом вихапуйте дрюки i враз вiд ями! Розумiєте?
- Розумiємо!
- Але всi враз! Бо хто запiзниться, то бiда буде!
- Ну, ну! - крикнули робiтники i разом налягли на пiдойми, щоби пiдважити камiнь догори. I справдi, вiн звiльна, мов неохiтно, вiддiлився вiд лiгарiв, на котрих лежав, i пiднiсся на кiлька цалiв вгору. Всiх серця мимоволi дрижали. Робiтники, посинiвши вiд натуги, держали камiнь на пiдоймах над ямою, ждучи, заки шнурами витягну гь з-пiд нього лiгарi i заки будовничий не дасть знаку - вихапувати дрюки з-пiд каменя.
- Ну! - гаркнув нарав будовничий серед загальної тишi, i дев ять робiтникiв разом з дрюками пирсло в противнi боки. А десятий? Разом з глухим лоскотом каменя, спадаючого на призначене мiсце, почули загромадженi i глухий, пронiмаючий зойк.
- Що се такого? Що се такого? - загомонiло кругом. Всi почали знов тиснутися, гомонiти та допитуватися, що се такого сталося.
Сталася проста рiч. Дев'ять робiтникiв вихопило одночасно свої пiдойми з-пiд каменя, а десятий, помiчник мулярський, Бенедьо Синиця, не встиг сього на час зробити. Одна хвилинка запiзно, але та хвилинка могла його згубити. Камiнь усiм своїм тягарем шарпнув йому пiдойму i вирвав з рук. Пiдойма заїхала Бенедя пiвиерек - щастя, що не по головi, а тiльки в бш. Бенедьо лиш раз зойкнув i впав, мов неживий, на землю.
Густим клубом пирснув догори пiсок, де впала розмахнена пiдойма. Робiтники в смертельнiй тривозi кинулися до Бенедя.
- Що то таке? Що таке? - гомонiли гостi. - Що сталося?
- Пiдойма забила чоловiка.
- Забила? Йой, боже! - далося чути мiж дамами.
- Нi, не забила, живий! - роздалось з-мiж робiтникiв.
- Живий! А! - вiдсапнув Леон, котрого крик Бенедя вхопив був, мов клiщами, за серце.
- А дуже скалiчений?
- Нi, не дуже! - се був голос будовничого, котрий також при тiм случаї несподiвано почув, як пiд ним нi з сього нi з того дилькотiли колiна.
Товпа гомонiла i тиснулася довкола скалiченого. Дами охали та пищали, кривлячи уста та виставляючи напоказ, якi-то вони чулi та м'якого серця. Леоновi все ще щось невиразно шумiло в головi, i думки не могли зiбратися докупи. Навiть щиголь у своїй клiтцi цiпотiв жалiбно та перхав по кутах, неначе не мiг дивитися на людську муку. А Бенедьо все ще лежав на однiм мiсцi, посинiлий, як боз, зомлiлий, зi зцiпленими зубами. Пiдойма зачепила його острим суком о бiк, продерла опинку i сорочку i фалатнула в клубi дiру, з котрої пустилась кров. Але пiдойма засягнула i трохи вище, по голодницi, i через те iменно позбавила його на хвилю вiддиху.
- Води! Води! - кричали робiтники, що заходилися тверезити Бенедя i перев'язувати його рану. Принесено воду, перев'язано рану i затамовано кров, але вiдтерти зомлiлого годi було. Удар був дуже сильний i в небезпечне мiсце. Над цiлим товариством залягла знов хмара непевностi.
- Возьмiть го винесiть отам на вулицю! - крикнув вкiнцi Леон. - А нi, то занесiть додому та прикличте доктора!
- Живо, живо! - пiдганяв будовничпй. Заки два робiтники взяли Бенедя за руки i ноги та понесли крiзь натовп людей на вулицю, до будовничого ззаду пiдiйшов майстер мулярський i дiткнувся його плеча "рукою. Будовничий зiснувся i обернувся напруго, мов за дотиком пекучої кропиви.
- А видите, пане будовничий, я добре казав...
- Що, що таке? Хто казав?
- Я казав, - шептав стиха, спокiйно майстер, - не спускати камiнь на дрюках, бо небезпечно.
- Е, дурень ти! От мудь, не що iнше, п'яний був, не вiдскочив, хто му винен! - вiдповiв офукливо будовничий i вiдвернувся. Майстер стис плечима i замовк. Але будовничий почув шпильку внутрi i трохи не пiнився зо злостi.
Мiж тим пора було кiнчати закладини. Школьяики спровадили рабина на малу, досить вигiдну Брабинку, i вiн злiз по нiй на дно рову, де на йрйзначенiм мiсцi лежав фундаментовий камiнь. Не верхнiй площi каменя була видовбана чотиригранна, досить глибока ямка, а довкола неї червонiлись свiжi плями кровi, що бризнули з рани Бенедя. Рабин промуркотiв ще якусь молитву, а вiдтак перший кинув невеличкий срiбний грiш до видовбаної в каменi ямки. За ним то само школьники, а вiдтак почали й

читати