Завантажити

дякував їм за їх приязнь i услугу, радiсно прирiкав працювати надальше тiльки в товариствi i для товариства, - а все-таки в серцi його лежав ще холодний сумерк, крiзь котрий грiзно виднiлися великi чорнi краплi кровi, мов живi залiзнi гвоздi, пробиваючi i розточуючi незначно пiдвалини його щастя. Вiн чув з усiх слiв своїх гостей якийсь холод, за котрим, бачилось, чатувала скрита глибоко в їх серцях зависть.
Мiж тим робiтники пiд проводом будовничого замурували з усiх бокiв фундамент i виводили швидко стiну всерединi прокопу. Вдарила перша година.
- Ну, досить, люди, на нинi роботи! - крикнув Леон. - Треба й вам троха забавитись. Таких днiв, як нинiшнiй, в моїм життю небагато, най же i для вас вiн буде празником. Тут вам сейчас принесуть пива i закусок, а ви, майстер, уважайте на порядок!
- Добре, прошу пана!
- А вас, мої дорогi гостi, прошу за собою. Фаннi, дитинко, будь господинею i займися дамами! Прошу, прошу!
Гостi, весело гуторячи, пiшли помiж купами цегли, камiння та дерева до дощаної, вiнцями та рiзнобарвними хоруговками устроєної буди на перекуску. Тiльки рабин i школьники та деякi другi "хусити" пiшли геть, не хотячи засiдати при однiм столi з "трефняками".
Поки в будi серед веселого гамору пани гостилися, робiтники сидiли в широкiм крузi пiд голим небом на камiннi. Два помiчники наливали пиво, другi два розносили рiзники хлiба та сушену рибу. Однако робiтники були якось дуже мовчазливi. Случай з Бенедьом щемiв iще всiм унутрi, ба i весь той дивний жидiвський обряд закладин дуже їм не сподобався. Хто вигадав живу пташину замуровувати? Нiби то принесе щастя? А втiм, може, й так... Адже добре то якийсь вигадав: панам весiлля, а курцi смердь. А тут ще й тi робiтники, що вiдносили Бенедя додому, повернули i стали розповiдати, як стара Бенедьова мати перепудилась i заплакала тяженько, побачивши свого єдиного сина зомлiлого, окровавленого. Зразу, бiдачка, гадала, що вже по її синовi, але коли їм удалося Бенедя протверезити, то так утiшилася, мов дитина: заскакує коло нього, i цiлує, i'плаче, i йойкає, так що аж серце крається чоловiковi.
- Знаєте що, хлопцi, - озвався майстер, - треба би зробити яку складку та пiдрятувати бiдних людей, бо заки вiн буде слабий та незарiбний, то я й не знаю, з чого їм обоїм вижити. Адже стара iглою не занипає на тiлько!
- Правда, правда! - закричали робiтники з усiх бокiв. - Скоро по виплатi, то кождий по п'ять крейцарiв, нам уйма невелика, а їм добро.
- Ну, а будовничий, - озвався котрийсь муляр, - вiн нiчо не дасть? Адже цiле нещастя через него!
- Та й ще добре ще, що на тiм сталося, - сказав другий. - Та то камiнь мiг i п'ятьом так само заїхати!
- Тре му казати, най також причиниться на бiдного скалiченого.
- Але вже ви кажiть, - сказав майстер, - я не буду.
- Ну та що, скажемо ми, гуртом, - озвалися голоси.
Саме в тiй хвилi вийшов будовничий з буди вiд гостей, щоб поглянути на робiтникiв. Його лице вже налилось широким рум'янцем вiд випитого вина, а блискуча паличка дуже живо лiтала з одної руки до другої.
- А що, дiти! - крикнув вiн, пiдходячи до кружка.
- Все добре, прошу пана, - вiдказав майстер.
- Ну, так ми ся й справуйте! - I хотiв iти назад.
- Ми би до пана мали одну просьбу, - дався чути голос з-помiж робiтникiв. Будовничий обернувся:
- До мене?
- Так, - загули гуртом усi.
- Ну, що ж такого?
- Щоби пан були ласкавi причинитися до складки на того помiчника, що го нинi пiдоймою пришибло.
Будовничий стояв, не кажучи нiчого, тiльки сильнiший рум'янець почав виступати на його лице, - знак, що просьба робiтникiв неприємно його дiткнула.
- Я? - сказав вiн вкiнцi з проволоком. - А ви вiдки до мене з тою просьбою приходите? Хiба я тому винен, чи що?
- Та, прошу пана, i ми не виннi, але здаєся нам, годиться i таки треба помочи бiдному чоловiковi. Вiн слабий, якийсь час не буде мiг робити, треба ж єму й матерi старiй чимось дихати.
- Як хочете, то му помагайте, а я вiдки до того приходжу! Першому-лiпшому непотрiбовi помагай!.. Ще чого не стало!.. - Будовничий вiдвернувся гнiвно i пустився йти назад, коли втiм котрийсь з робiтникiв, обурений такою бесiдою, сказав голосно:
- Ади, який пан! А сам тому найбiльше винен, що Бенедя скалiчило! Ог коби его було так парнуло, то, певне би-м, не пожалкував не то п'ять, а й десять креицарiв на такого дiловода!..
- Що? - ревнув нараз з усеї сили будовничий i прискочив до сидячих робiтникiв. - Хто се говорив?
Мовчанка.
- Хто се смiв говорити? Га?
Нiхто й не писнув.
- Майстер, ви ту сидiли: хто се сказав? Говорiть, а нi, то вас нажену з роботи замiсть того урвителя!
Майстер поглянув довкола по робiтниках i сказав спокiйно:
- Я не знаю.
- Не знаєте? То я вас вiднинi не знаю ту на роботi. Проч!
- То я сказав! - вiдозвався один робiтник, встаючи. - Я сказав i ще раз кажу, що-с дiдовiд, коли не хочеш на бiдного робiтника дати. А о твою роботу я не стою!..
Будовничий стояв, мов скажений, i з лютi не мiг до слова прийти. Робiтник

читати