Завантажити

обіймах, тільки б – на струні,
аби красою витерти красою,
де відстані відверто підставні.
 
солив би схрон, перебирав росою
і замість м’яса конопатив сою –
і був би рай хіба на полотні
 
9.
 
і був би рай, якби на полотні
відбились пальці, схильні до підпалу.
горіло б тихо, вигоріло б мало,
а все ж поприпікало би ступні.
 
освідченням сніги попідтавали,
підвалини скоцюрбились на пні.
за кожну ґонту рахувати дні
переситу провіщення опали.
 
а те, що мощі вже пересолені,
до остекління вуст і висоти
доторкують їх ранища зелені, –
 
несамохіть до рясту б дорости,
щоб шелестів з-під ряси августин:
не лані проступили, а легені
 
10.
 
не лані проступали, а легені
на їхніх титлах, змащених вином.
кришилося сріблясте полотно,
шукаючи пристанища у жмені.
 
подаленіло річище давно,
і коропи, і клени заголені
кленовим листям затуляли трени,
під жабрами витоптуючи дно.
 
лиш вірші, невідмоклі у вині,
здадуться проскрибованими, ніби
їх автори багульнику зрідні.
 
печери вражні під опоку хліба,
долоні в лоні зловлені, а німби
зволожені чи просто так пітні
 
11.
 
зволожені чи просто так пітні,
ми все таки доходили до книги,
де пахнув листом кожен темний вигин
і кожен призвук гнувся в тумані.
 
долаючи верети і вериги
і виколовши букви до стерні,
писали не скоромні, не пісні,
а прощені хорали до розстриги:
 
щоб не стікали очі розтулені
між постерунки зледачілих книг,
де треми розповсюджували трени.
 
і пахнув медом кожен третій стих,
допоки не зостарівся і стих
над крихтами чийогось одкровення
 
12.
 
що крихтами чийогось одкровення
забавляться – хіба се новина?
торкнеться до сторінки звірина,
розгорнуте ж – немов перестелене.
 
над сонним кмином птаха засина,
а над горіхом ластить сокровенне.
чи ласицю не витопчуть олені,
коли неутоленна їх вина?
 
надточуючи гени автогеном,
клонуючи їм щупальця терпкі,
хто знає, звідки вилущаться гени?
 
почнеться вечір із овечих шкір,
що ними звірині наперекір
заволодів не привид, але геній
 
13.
 
заволодів не привид, але геній
цим капищем – чи хто завважив це?
у комиші ховаючи лице,
оберігав він наші теревені.
 
коли збивались кроки на фальцет,
він ямбами дірявив наші сцени,
а може допантровував й до мене,
та я не відав, хто пізнав концерт.
 
прогірклий у своєму полині,
посоловілий у своїм зап’ясті,
я мовив те, що мав, а більше – ні.
 
поглинувши корозію схоластів,
чи спостеріг на пласі цій хвилястій,
що слід було би вимовить мені
 
14.
 
що слід було би вимовить мені,
коли ми всі зібралися докупи,
точили рани, і лічили трупи,
і поправлялись на садовині?
 
доступному відважили доступне,
як борошно дозріло у млині.
оскільки всі були на мілині,
то старанно надточували ступи.
 
і я тоді також змовчав рости,
робив як всі і в сінях мітив робу,
щоб зранку знову засіки мести.
 
насичуючи злущену утробу,
ми плавно розпадались на подобу –
не кількоро, а надцять четвертин
 
15.
 
не кількоро, а надцять четвертин –
вони таки вкривалися шляхами,
і бризкав сік, і відкривались брами
для комишами вкритих іменин.
 
якщо ж когось покликали до храму,
а він питав про греблю чи про тин, –
ставалося – відречений один
повинен був здобутися дарами.
 
і був би рай, якби на полотні
не лані проступали, а легені
зволожені чи просто так пітні.
 
щоб крихтами рясного одкровення
заволодів не привид, але геній –
що слід було би вимовить мені?
 
 
ТРИЧІ
 
*
 
тут сон і сови. солодко. приходь.
на цілі води папороть і водь.
за чайками пливуть підбиті чайки.
вітрила, що приспущені навзрид,
витримують один-єдиний світ,
роздвоєний на кінчику нагайки.
 
тут майже мокро. майже відчуття,
присилені на кільчику життя,
присилувані майже відчувати,
що крик сови, що папороть, що плоть,
що десь на небі сіється Господь
тонким дощем останньої відплати
 
*
 
це звільнення – і Ти його звели.
навсмак слова, народжені з початого.
є книга трав, що рястом запечатана, –
її розтулять теплі губи слив.
 
по небу ближче до Твого Ім’я –
назвати Сина кожна птаха проситься.
промовлю: квітка, чую: мирроносиця,
нічого не промовлю: течія.
 
дозволь назвати: кетяги, траву,
ґердани, мислі, висі, озаріння,
печаль незмивну або пращу тлінну…
як не назву – а

читати