Завантажити

знаменами)
 
 
P.S.: 7
 
розмежовую вічності що повернулися
з ними праця інакша їх простір змарнів
по наструнених вилицях ніби по вулицях
небезпечно і легко дістатися брів
 
роззирання прозоре а млака густіша
жебоніє дземброня між двох споглядань
все одно чи існує обличчя у вірша –
з нього плавно і солодко крекче гортань
 
це поезія присмаку менша від смаку
перевтома дрібніша від китиці втом
маєш знаки мовчання над урвищем-знаком
над розкосим і немічним чистим листом
 
маєш вічність подрібнену в поті нічному
в листопаді дзеркал в заскорузлій війні
де паліччя-обличчя вернулись додому
і не те щоби марні – всього лиш марні
 
 
 
 
 
 
 
ОБАВА
 
1.
 
не кількоро, а надцять четвертин
було їх нині в кожній буцегарні.
чи збриджені, чи просто так безкарні,
чи воду їхню короп замутив, –
 
та навскоруч мінялися катарні,
не клеїлись ні маски ні мости;
кого шукати, а кого знайти –
хіби випадок звів би не намарне.
 
і хоч з душі не вилилось ні грама
скоропису, присохлого бузком,
та й просвіту не сталося так само.
 
на мову нагодившись язиком,
закон образи вивершив закон:
вони також вкривалися шляхами
 
 
2.
 
вони також вкривалися шляхами,
та хто їх знав, які були шляхи.
мережники, ушкали, прусаки
і листя, що ставало прусаками…
 
кого чекали гридні за гріхи, –
бисть нація чередники і хами.
отечество наводнимо гріхами,
а тільки доконозимо цих схим,
 
матерія і дух до д’ної ями,
до іншої – причина і прищі
під носом галілео гаутами.
 
кишки в кошару, шкіру у кущі,
повитягати з горла лі-но-щі –
і бризнув сік, і відкривались брами
3.
 
і бризнув сік, і відкривались брами,
виходили до інших віршувань.
за голову давалась голова,
для іншого ж мінялись коштурами.
 
а те, що на руках росла трава,
що вже ніхто пручатись не затямив,
що голоси ховались за кущами,
але ніхто їх не перебивав, –
 
у цьому було більше однини,
ніж в гриднях, покалічених огромом,
яких не знемагали навіть сни.
 
просяклі тихим пожаданням дому,
вони покірно готувались в кому –
для комишами вкритих іменин
 
 
4.
 
для комишами вкритих іменин
таки й дарунки будуть комишині:
кого маржина ще знесе маржині,
не знаючи, насправжки чи на кпин?
 
то осоку на талії осині,
чебрець на примху, чи на пристріт кмин,
на оскорому свіжих соломин
та ще капейстру, щоб не прокусили
 
солоних губ об випадковий камінь.
за решту, як годиться, вибачай,
не рипайся і не торкайсь руками.
 
вже трина втечі сиплеться з плеча,
і можна тільки випросить ключа,
якщо когось покликали до храму
 
5.
 
якщо когось покликали до храму,
чи значить що його покликав храм?
рипке погруддя дерев’яних рам
знекровлює стоїчну панораму.
 
туди повинен приступити сам,
адамове накоївши адаму,
чи тернами, чи пінними медами
перебрести назустріч голосам.
 
до вуст приклавши промінь золотий
або вуста до променя приклавши,
він має знати, як туди дійти.
 
але дорога звиється, як завше,
притулиться до горла темним замшем,
і він пита про греблю чи про тин
 
6.
 
а він пита про греблю чи про тин,
про перепони над переполохом,
коли земля між валахом і лохом
вихрещує ребристий карантин.
 
присохлий деревом, пропахлий мохом,
з ідеєю, що в пращі палестин
на коштури звела останній стих,
неназваний іще чортополохом, –
 
йому хотілось крапельку води,
тоненьку й білу, як стріла поганська.
натомість приверзлось: устань і йди.
 
так день перегорів, як муштра панська.
з погонича відваживши підпаска,
ставалося: відречений один 
 
7.
 
ставалося – відречений один,
за іншими давно чигають гридні,
а решту чи поснули, чи невидні,
чи біс їх оберегами водив.
 
рослинний хист відретушує злидні.
бодай дванадцять прагли череди.
та це ж колись, а нині інших див
бракує затужавілим в повидлі:
 
салагами до черева ісламу
чи в рінь оспалу інших усипань,
що рунищами кліті застилали.
 
воліючи переломити длань
чи, може, хліб – хто з криком пополам
повинен був відбутися дарами
 
8.
 
повинен був відбутися дарами,
щоб жертвою себе не осушив.
він опустошив мало не єшив,
коли від знань шкоринку віддирали.
 
на темні трави леза окошив,
щоб звечора не обростали нами,
і вже крутив планету, як динамо,
коли йому сказали: задуши
 
бодай в

читати