Завантажити

крізь них караван води жував остюки
залишав по собі кубельця піску як дрібки фекалій
 
гніздами небесних ворон глистами судин
іконостас твого диму причетний до сущого
глибше орати притрушені цинамоном легені
вихаркувати зірки що стікають
патоки на шклі залишаючи
 
майже такими були наші сови всю ніч просились до вітру
і лиш під ранок виходив з-під них караван води
повільно і довго за вітром завітром
завіт
 
*
 
і знов
трава облич
стрілятись в губи
 
свячені мальви
по під
небі
нню с
тікають
 
зірви

*
 
непростимені
начезбілогоклинуводаперламутрова
листнаколіні
азъ воздам
криниця попелом вкрита
і київ з ночі
 
чотири легенди
кождому кару свою відкурличуть
криламивідообнімуть
і прісно
 
маківка
на дерев’янім стеблі
алілуя
 
 
*
 
сухі окрушини шкіри
струшує з пальців
майстер облич
 
довго
не дивлячись в дзеркало
миє руки
 
долоні
торкаючись одна одної
наливаються кров’ю
 
ще теплою
 
*
 
наче клапоть води
навперейми до битого листу
 
…і слів несли 
 
ЧИСЛА
 
1.
 
на схилі вишньому прощається за всіх:
розмова мислима а мислі небагато
 
по волі вислуги його ділив екватор
а він залишився на впоминання їх
таки цілісіньким
бо все що на один
означене – розгорнеться собою
і винний задум і задуха волі
і навіть дим даруйте навіть дим
 
(знамення множиться:
його поміж знаменами
цей дим витримує самими лиш раменами)
 
 
0.
 
овальна тінь видовжується в конус
на тоншім березі дрібніші письмена
а ніч виразніша неначебто вона
когось замислила і витекла на когось
бідового чий катет а не круг
прозоріший як прожилки на пальцях
і чий хребет витримує не панцир
а місяця ламкий неповний рух
 
 
22.
 
коли їх двійко – це хіба що – пара –
хтось видихав – і видихнув за мить
тонке повітря – з вечора болить –
чи – з голосу – чия бездонна хмара
роздвоює їх обриси крихкі
так близько неминуче і дзеркально
неначе кожна пара – ти і тінь –
а лиш повітря вгадує – де камінь
4.
 
на золотому видиху ічкерій
твій чорний келеф твій зелений клин
прозорий місяць безневинно стеле
останній цього світа розмарин
 
відміряний потік переступання
там не вода – там виводок тече
імлиста пані – ще сьогодні з пальми –
пов’язана дзеркальним кумачем
 
душа – на пальці, істина – на пальцях
а тиша – усамітнена така
ще навіть дим на кратери розпався
…ні месника тобі, ні барвника
 
 
– 4.
 
відчитуйте – розлого як вуста
чи вуставки – відчитуйте розлого
хай паволока сонна і густа
сама в собі не втримає нічого
 
хай лущаться – горіхами вершин
хай втримуються – теплими по вінця
цей бездоганний нездоланний плин
закінчиться на кінчику гостинця
 
бодай колись – закінчиться і все
бодай навіщось – де тобі до того
…захланний месник вийде на дорогу
в сухих вустах вологу принесе
 
 
333.
 
є три узбережжя твоєї ріки
і сонцю судилось намислити кожне
порожня вода витікає в порожнє
кудись попід небо – аби навпрошки
 
і солоно їй і не соромно їй
і майже під воду ховаються бризки
тоненькі судини сакральної книжки
спиває поранений вартовий
 
 
8.
 
множинність зображань поступиться зображенням
їх проблиски збулись як постріли в траву
зітру їх листопад на прощу степову
котра – одна з усіх – приречена і бажана
 
осиплеться їх мир і вимріється рим
і вернеться в уста історія за ним:
 
часи очей змирилися з часами
і вже ніхто не втримує хвилин
і перемога міниться так само
як випещений з ночі переґрин
уже сториця тінями в підвалах
уже зайшлася гоном кацапня
і тільки далі незборимо далі
тебе мізерна пташка не спиня
і тільки тонко гнеться у повітрі
сюркочучи розбризкані лади
і так нестерпно хочеться
повірте
не наступати на її сліди
 
 
6.
 
коли слова неначе сталагніти
повільно визрівають з язика
тоді здається що кермує світом
уже не слово а таки рука
 
тверда чи ні – однаково їй Богу
та благодать у неї лиш одна –
не виміряти посохом дорогу
а в пітьмі золотій намацувати дна
 
(знамення множаться:
помежи їх раменами
це дно позначене дзеркальними

читати