Завантажити

витримує павіть,
поступово сама обгризає застиглі краї
 
*
Сергієві Пантюку
 
ти повільно шукав їх лялькових осель
поза межами лоскоту (ніч захмеліла),
і до ґречного тіла тулилось усе,
що хотіло тулитись до ґречного тіла.
 
лиш місцями, де шкалок до кістки приріс,
ворохобило тричі (заблизько до раю),
що немає нікого, хто б висадив ліс
там, де іншого лісу сьогодні немає,
 
там, де легко шукати старі кістяки,
в обладунки зашиті (стріла обручальна),
де повільно стискається горло руки
на тоненькому горлі хрусткого мовчання.
 
ще забиті не всі і притомні не всі,
ще, стискаючи зброю (а є коло кого),
ти розгледиш на дальнім кордоні лісів
перевтомлену тінь Християнського Бога:
 
Він збирає росисте намисто суниць,
на травинку вдягає і світлом укриє;
і ти знаєш, кому Він (утриматись ниць!)
це намисто за хвилю одягне на шию
 
ЗАМОВЛЯННЯ
 
*
 
вона і сніг темнаво золоті.
тонкі сліди її тонких життів
ще тихо проступають крізь окладень.
і скапує волосся по щоці,
і сльози – голуби на молоці –
уже давно притомніші від знади.
 
і передзим’я – тільки озирни –
прозорішає до озимини
і – майже біле крізь блакитну крону.
подивишся: там родимка нічна
витримує небесні письмена
і на губах лишає тінь червону
 
*
 
лисичі лігва тонші від принцес:
не витечуть з-під букових обіймів.
прошиті обережним корінцем,
вони такі самі а тільки – вільні;
 
переступні – як бризки в комишах,
опалим листям вимощені зранку.
…ховає панна свій гарячий страх
у патоку – за лисячу фіранку
 
*
 
якби нікого не було,
чи ти б тоді була,
приберігаючи тепло
до витоків тепла,
 
до перелистування лун
і відлипання крил –
який би скрушився валун
аби тебе відкрив,
 
якими в озероснігах
дрімали б комиші,
і з-понад чим стирався страх
у кутиках душі
 
*
 
сонна осінь з голубами янголів.
щось воно на денці тік то так.
я б тобі повірив би та я б тобі
хоч би якось, та подав би знак –
 
най би не бровою, то бровинкою,
най би розговівся і затих,
алебастровим цілунком викупив
від ламкої – в крапельку – води.
 
вітер заголив би небо лев’яче,
стер би з ока темних голубів.
хтось тай звикне, щось тай перемелеться,
от би тільки знак подав тобі.
 
але ще цілунки непроявлені,
ще душа не встоялась в душі,
і збирає осінь теплих янголів,
у вологий із лози кошіль.
 
і ростуть тумани, наче яблука,
і пантрують ласо кожен звук.
я б тебе, та я б тебе, та я б тебе
нині вже не випустив із рук,
 
обійняв би лагідно і лакомо,
від зорі холодної укрив.
я тебе усього світу знаками
кличу тебе, кличу тебе, кли…
 
*
 
із повітря в повітря зринають твої птахи
як вода у клепсидрі з нічийного ока сну
тут кульбаби вінками означують хист і схил
у тоненьких долонях розхлюпуючи весну
 
тут буває за пристрасть віддати себе і стріт
на вівтар чи на плаху розмінюючи єство
але більші від серця окрушини твоїх сліз
як слова у клепсидрі висотують за-
-жи-
-во
 
у вінку із кульбаб що заплющили очі на дощ
у долоні затеплій завічній в губах із кульбаб
у коханні що майже кохання майже наше
у пальцях пелюcтками по спині
стікати
 
ЗАМОВЛЯННЯ З ГОЛУБАМИ
 
Катрусі
 
перелети мене через янгола
через янголя янголятко
з білими крильцями в білій кирилиці
з потерчам над губами
на голубій воді
 
та перелети мене через янголеня
почерез вітер левадами
вишиту воду хрестиком
голосом щекавицею ниткою корабля
з потерчам над губами
 
та перелети мене почерез янголенятко
та пригорнися собі обабіч води
та пригорнися мені в її янголінь
білими крильцями вишита янголань моя
янголедь моя янголинна з потерчам на щоці
 
та перелети мене почерез янголенятонько
почерез кола кириличні в голубій воді над губами
потерчам корабля на долоні янголень моя янголинь
відлунюючи хрестиком понад левадами
щекавицею понад вишиття вуст янголелю
 
та перелети

НАКШЕ
 
*
 
караван води обезречений леміш мозку
канонічна пора прорізати листя долонь
бити в тимпани поголити голову кучерявого хлопчика
і за вітром завітром завіт
 
майже такими були наші ідоли наші котигорошки
наші нігті з китицями аїру на кільчиках лемешів
сочився

читати