Завантажити

іще майор – поміняв на посаді Макаруся. Душевна людина з особливим іронічним стилем спілкування. Не знаю, за що його «сусліком» прозивали. Худий був, та не настільки. Цей складав ідеальну пару Русову, – також любив жартувати. Йому належить почутий мною через стіну вислів: «Щас я из этого сверчка сделаю тысячу маленьких сверчочков». Це коли під самий Новий рік я усіма способами відкараскувався від вояжу до Кабула і, не попавши на літак, не вжив заходів для гарантованого відльоту. Летіти довелось наступного дня під суворим контролем начальства. Хоча, мій демарш не зіпсував стосунків з майором. До речі, забувся представити, – майор Суслов.
Першим бажанням кожного офіцера було якнайшвидше повернення додому. Друга мрія «сусліка» - завести мавпочку. Прапор з сусіднього батальону зв’язку мав маленьку макаку, водив її на мотузці, чи то вона його водила. Так жартували, а де жарти, там близько лежить сама правда. За твариною треба дивитись, піклуватись і перейматись її мавп’ячими справами, на що у військової людини не може бути достатньо часу.

Примати в Афганістані є за кілька сот кілометрів на Схід, де серед цитрусових гаїв гріється під субтропічним сонцем місто Джелалабад. Напевно, Суслов організував би мені туди вояж за будь яку ціну, та якраз з причини дозрівання цитрусових підполковник Крупнов поставив мені секретну задачу доставити пару лантухів вітамінів до «холостяцького» столу. Не стану наново переказувати історію цієї унікальної подорожі. Вона описана у самостійному творі під назвою «Афганські спогади. Замріяні гурмани». А майорові так нічого з того не вигоріло: мавп, які чомусь чіплялися до радянських жінок, перестріляли. Може так і краще, бо мавпа «сусліку» – не товариш.

Старший прапорщик Алєксєєв, мій сусід по кімнаті, а у вільний від нічного сну час – паспортист, відповідно до штатного розкладу консульського відділу. Характеризувався як патологічно організований, а тому передбачуваний і інтелектуально розвинений служака, військова кістка. Лишив по собі позитивний асоціативний ряд.
Картина перша.
Ранок починається з прослуховування популярної мелодії. Музика відома всім, але кожен розуміє, що щось з нею не те. Вона звучить на східний манер, з чвертьтоновими варіаціями, протяжно і занудно. Це спрацював будильник на електронному годиннику Алєксєєва. Чи там батарейка застудилась, чи який інший дефект, але прилад звучав унікально і гарантовато пробуджував всіх сплюхів. Іван натискав кнопочку і відразу починав жити. Ми ж знову поринали у перегляд свіжих сновидінь, не додивившись перервані попередні.
Хвилин через 20, розбурхані внутрішніми біохронометрами, прокидається решта мешканців. Розплющую очі. Замість яскравої картинки сновидіння у напівтемряві вимальовується Іванів перевернутий тулуб. З тихим, як шелест осіннього листя, шурхотінням, він виконує кілька асан – йог кімнатний. Далі, без варіантів, відриває стрічку туалетного папіру (довжину хоч еталоном перевіряй) і виходить надвір.
Картина друга.
Теж ранок. Тільки Іван, звільнившись від добового чергування по КПП, готується відпочивати. Перед сном він завзято духопелить нунчаками наш килимок. Це традиція – позбавлятись кімнатного пилу після наряду і саме Алєксєєв, якщо не помиляюсь, її започаткував. Сусід непогано володів зброєю японських селян. Хтозна, звідки вона завелась у кімнаті? Привезена з Союзу? Навряд. Тягнути через митницю бойове знаряддя – клопіт непевний, бо митник обов’язково питає, дивлячись на тебе риб’ячим поглядом: «Зброю, наркотики, порнографію, цінности везете?» Треба бути гіпнотизером, ризикуючи заради якоїсь цяцьки. Зате в Афгані хоч собі на портупею причепи. А що? Захист – не захист, а впевнености додає. Ні, власне, я про те, що там, де по кімнаті катаються гранати різнокаліберні, холодна зброя – не зброя.

Діаметральна протилежність Іванові – прапорщик N. Викапаний Поліграф Поліграфович Шаріков. Навіть до анекдотичного радянського прапора розумом не сягав, чесно кажу. Не здатний ні на що, не здібний ні до чого, хоч уже й немолодий. Просто бабуїн із зоопарку. Але не виганяли – і це найбільше диво. Виводили поза штат, підбирали посаду, лаяли, співчували, – крім бути хлопчиком на побігеньках йому нічого не пасувало.
Час від часу нас – середню ланку, мучили політпідготовкою. Ніхто не любив гаяти час, слухаючи проповідників комунізму, але ми не знали, як уникнути ненависних заходів. Від успішно зданих заліків могло багато чого залежати. Ідеологічні питання контролювали добросовісно політпрацівники і особий відділ. Знову-таки, звільняючись, чи виїжджаючи по заміні до Союзу, щось, та значило мати на руках пристойну характеристику. Не тільки, навіть, для військових, та й для цивільних також. Пропоную перлину із своєї колекції армійських раритетів.

Службово-політична характеристика
службовки РА К.Н.А., 1956 р.н., росіянки, б/п, освіта середня, мойщиці посуду офіцерської їдальні, в РА з травня 1985 року.
За час роботи в в/ч пп 93977 на посаді мойщиці посуду

читати