Завантажити

часу збадьорювати.Так я там догадався насторожити хлопця, щоб не дуже розслаблявся та не проґавив серйозну інспекцію. Відчинив я знадвору двері до штабного коридору, прислухався – анічичирк. Як гарикнув:
- Знову цей халамидник хропе замість службу правити!
Ще не завершив промовляти, як у тій віддаленій кімнаті загуркотіли меблі. Це стільці обсипалися на підлогу. Служивий, зненацька прокинувшись, мало не розтрощив все приміщення. Бадьорить! Але на те і служба. Пильнуй! Матимеш більше шансів поїхати додому неушкодженим.

Кожна частина мала свою святиню – бойовий прапор. А надто, стяг гвардійської, орденів Бойового Червоного Прапора і Кутузова Зимовниківської дивізії – річ, скажімо, вельми не умовна. Прапору віддають честь, а коли треба, захищають ціною життя. Вартовий може навіть застосувати зброю, хай би там хто посягнув приступити до цього символу. За втрату бойового стягу командирів піддають військовому трибуналу. Варта біля прапора, беззаперечно, найпочесніша справа для солдата, а у справжньому, не книжному житті – найтяжча кара, кращий спосіб згноїти гіперактивного хлопця. Дві години сонне чудо мусило стовбичити струнко і лизати повітря широко розкритими очима. Протягом дня штабом вешталися чисельні зами, поми, опери, коми, посильні, поштарі, секретники, кодувальники, викликані на бесіду, для розгону, для постановки цілей. Вони спішили, карбували кроки, вибігали по маленькому, виповзали покурити, попасталакати… і на кожний почутий крок вартовий випрямляв тільки-но розслаблену ногу, насилу робив урочистий вираз обличчя, дивився крізь усе і усіх строго вперед. Некрасиво, якби біля головного прапору гарнізону стояло невиспане опудало, затравлене муштрою і дідівщиною. Скільки оповідали випадків про те, як падали зморені вартові, не витримавши нападу дрімоти. З гуркотом автомату, дзвоном розбитого скла. Ото де «зальот»! А ти, «гемонський вилупку», стій струнко, та дивись на командирські гланди, не сміючи втирати слиняву шрапнель з його, і не тільки його рота.
Відповідно, старші командири мусили подавати приклад шанобливого ставлення у тому місці, випромінюючи на адресу червоного, розшитого золотом стяга теплі промені, щільно стуливши пелюстки губ на знак постійної готовности до смертного бою. Ніхто не міг припустити навіть теоретичної можливости появи Володі Яцюка перед прапором у нетверезому стані, в самих тільки сімейках, тобто, у спідньому. Напевно, вартовий якщо й надумав покуняти, то після побаченого вже почувався браво. А Володька зміг!
Він перевершив самого себе, проляпавши капцями повз вікно оперативного чергового і продемонструвавши вартовому свій власний квітчастий прапорець. Похід залишився глибокою страшною таємницею для високого начальства. Ніхто так і не дізнався мети Володимира. Сам він теж радий був би знати, але себе вчорашнього з ранку вже не пам’ятав.
Напевно, ліжко, залишене ним наступнику, було зачароване. Глибоке безпам’ятство передалося у спадок, маючи походження від звички банячити де і з ким тільки можна. Олександр Кривицький по-своєму був цікавим дивізійним кадром, залишивши незабутні зразки анекдотичних вибриків. Шурчина кар’єра неодноразово висіла на волосинці: він божився, хрестився, та, як кажуть, зарікалася свиня… Його прямий шеф, начальник тилу дивізії
полковник Олексій Попов з тих командирів, чуючи яких, вже стаєш позитивним воїном, та й він не міг поставити підлеглому клепку на місце. От що значить спати на ліжку Володі Яцюка.

Трапилося, Попов заскочив свій УАЗ на дорозі до управління дивізії. Водієві що? Він – людина, підпорядкована службі. На питання: «Де був?» пальчиком на Сашка тиць! Тобто, був там, де тіло цього прапорця. С пасажирського місця поволі вилузався Олександр. Став на ноги – не тримають. Обхопив лапищами дверцята – ой, штормить жорстоко! Незважаючи на стовідсоткову халепу, підлеглий намагався взяти ситуацію під контроль.
– Ти чому п’яний? – питання де був вже втратило актуальність.
– Я н-н-н-н-е п-п-п-п-п-п-п’яний – відповів розхитуючи УАЗик Сашко.
Він і тверезим заікався на кожному слові. З п’яним годі було порозумітись. Тільки спеціально треноване вухо могло вловити системну послідовність звуків, скласти їх до купи, утворивши слова, пов’язати ті слова логікою і осягнути глибину прапорської потаємної душі. Цибатий полковник нависав над колобкуватим прапорщиком, розуміючи, що ніякою своєю логікою його не пройняти. Самовпевнений тип сміливо видихав у бік начальника шлункові випари, як дитя, поклавшись на ефект маленьких кульок антиполіцая. Скільки він їх ковтнув? Напевно, що не одну. Із впевненістю Котьки Кірпіча (пам’ятаєте: «Кафельок, кафельок – какой кафельок?»), Сашко нахабнів і пишався відвагою: немає головного доказу – перегару, значить він тверезіший від антарктичних пінгвінів.
Полковник поклав на душу «вбити» його наступного дня, коли з головним болем повернеться усвідомлення якихось обов’язків і каяття. Вночі мій сусідик щось лопотів, плямкав губами. Десь серед ночі його вивернуло, та так майстерно,

читати