Електронна бібліотека/Проза
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Ганька. – І не цвікай мені, Гасю, що я на них рабую, бо я коло них, Гасю, – хазіюю. Добровільно. От хочу, доки здоровля позволяє, трохи похазїювати! І шо ти мені зробиш?
Так відказує Ганька аж синій з досади Гафійці, але не зо зла чи на збитки, а по правді, бо що має казати по гіркій своїй правді? Що боїться старості немічної у нетопленій хаті? Таж Гафійка сама це добре знає. Але – зачіпає, сікається, цвікає, бо, може, й завидує, що Ганька наче в одних з нею літах, а ще хазяйнує, як добрий чоловік. Та де! Сьогодні трудно вже й на такого чоловіка, щоб коло хазяйства толк знав і лад усьому давав, як вона, жінка! І це кожен в селі знає, та, звісно, не кожен скаже, бо люди є люди: одному завкредно, другому наче й обидно… А Ганька нікому не завидує, а як і завидує, то лиш – на здоров’я та силу, бо роки своє беруть… І нічим не зарадиш… То ж така була бистра – не ходила, а літала, а вже… зашпортуватись стала, і рано вже трудно стало, як-то кажуть, жовтки вбирати… Тож часом Ганька хоч-не-хоч, а мусить вилежуватись у подушках аж доти, доки, як те курча, що тільки-но з яйця проклюнулось, не вбере жовтки та не окріпне на ноги. Але Ганька про те – нікому. Боронь Боже! Навіть Гафійці, бо тій лиш скажи – не обберешся… Як зачне:
– До-оки ти льотати будеш?! Доки рабувати, як той раб на тих своїх братів-сестер?! Ти ж уже го-окарач лазиш! На людину не схожа! Одна снасть! Спочинь! Не будь собі ворогом!
«А прем-би я й лазила, то шо? Лягти й лежати? Та ж Бог тому силу дає, хто роботу любить. Це раз. А друге, це моє лічне діло – на кого робити», – думає Ганька головою, а ноги тупають по подвір’ї, а руки – товчуть, труть, мнуть, замішують кабанюрам снідання. От вона вже вміє коло худоби гарно ходити! І коло землі теж! А тому й росте в неї все – і в городі, і в оборі – як з води! І це в селі кожне знає, а рідня Ганьчина й поготів! Ще б не знала! Го-о-й, скільки Ганька на свому віку лиш одних свиней для них вигодувала! Десять свиноферм! Так вже повелось, що тільки-но розвесниться, як вже несуть їй брати і сестриця в мішках по сосункові, а тоді несуть дерть чи комбікорм, а бараболі, буряків і кабаків у Ганьки самої – нава-а-алом! Їж – не хочу. І їдять свинтуси у три горла, а на осінь братам і сестриці – три гори м’яса і сала!
Звісно, щось і Ганьці з того перепадає, але вона – не м’ясна. Ганька любить молочко, сметанку… Шкода лиш, що корівок родичі їй не довіряють – хліви в неї, хоч і підмащені, але старі, ще дідівські, такі трухляві, що розсиплються, лиш корова рогом черкне чи хвостом махне. А було б добре корівку мати, щодень молочко пити… Бо просити у братових і племінників якось наче аж стидно. А самі не догадуються... Якось Ганька пішла на хитрість – прийшла до брата Миколи наче по ділу, та й каже братовій Марині, що саме з невісткою зливала в бідони молоко після вранішнього доїння на продаж:
– Оце, Маринко, часом прийду до Петра, брата свого, а в нього у літній кухні, скрізь – на столі, на лавах, на землі – банки з молоком: і кислим, і солодким, і вже збрезклим, та й думаю собі, міг би ж колись сказати: «Візьми, Ганько, сестро, хоч банку кисляку, ти ж так робиш на нас!». І що ви думаєте, Маринко? Не скаже! Ні-коле! Ні він, ні Наталя, братова!
– Не кажіть, Ганько, мені про того Петра, бо які вони з Наталкою добрі, я знаю! Ще як позичив в нас позаторік три центнери цементу, так по сьогодні. Не видереш. І якось нагадувати не харашо, бо це вже – сваритися. А я це не люблю. Так що, Ганько, знаю я добре, які вони щедрі, – відказує Марина, старанно закриваючи покришками бідони, щоб і крапля не розлилася, як на молокозавод буде везти їх на своєму тракторному причепі її син Володька, бо то – гроші. А Марині з Миколою їх треба і треба: одні діти – машини нової хочуть, інші – нової хати, і такої, як зараз строять, – палацу! А ще більше тих грошей треба Петрові з Наталкою, яких Ганька так безсовісно оббріхує перед Мариною за те молоко, хай воно скисне! Чи то пак, хай не кисне, бо їм, Петрові з Наталкою, грошей треба! Ще й як треба! На квартири! Бо ж діти після інститутів у село не хочуть вертатися – роботи тут нема для них, а в городі – квартири дорогі, не докупишся! Тож тягнуться брат з братовою, рвуть жили, як можуть! І Ганька ж це знає! Сама ж, як племінники у село приїжджають, всю пенсію їм віддає, порівно поділивши між Світланкою й Олежком. А от стоїть і обсуждає! Рідну кров! Ну? І як це назвати?!
Отак, сама себе катуючи, пішла Ганька від брата Миколи… А по дорозі до сестриці Марусі завернула: як там вона, сердешна? Бо, як би там не було, а найбільше душа в Ганьки болить за найменшу сестру та її дітей, що ростуть, хоч і при батькові, але сиротами, бо – п’яниця. І хоч вони ще в школі, а Марусі вже голова пухне – куди приткнути! Каже, може б ти, сестрице Ганько, ще й льошку мені вигодувала на розплід. Бо, каже, годувати кабанів зараз не так вигідно, як свиноматку тримати. Стільки заботу з тими свинями, а м’ясо дешеве – навезли з Гамерики й Польщі. А от свиноматку, каже, зараз
Останні події
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"