Завантажити

сама Гафійка. – Іди купи собі госиледиць. Ти ж хтіла!
«Ну що за характер! Їж собі свої госиледці! І не чіпай інших! Нє, як не спаскудить Гафійка Ганьку перед людьми, так не живе!» – ледь не плаче бідна Ганька і спішить зовсім у протилежний від оселедців бік.
От яка добра людина Ганька, а вбила б Гафійку. Отаке сказати… про чужих дітей… Які ж вони чужі? І що подумає про неї та продавщиця? Що якась убога одинока ще й не сповна розуму ходить, прищепки купляє і про онуків бреше?! І як вона докажеш цій жінці, що – хазяйка, що не сиротина-самотина, а путня людина? Що й родина її шанує, от недавно телефон племінники подарували, мобільний. Ні в кого з її товаришок такого нема, а в неї є! Але Ганька не хоче прирікатися з Гафійкою, бо знає, що в тої і на телефон готова відповідь:
«Ага! Авжиж, тіліфон подарували! Щоб команди давати! Бо тож треба було йти, загадувати, а так – натиснув кнопку і дурна тітка вже біжить із сапою на поле!».
Ганька й без Гасі знає, що й до чого… Не така дурна… Та й племінники не дуже церемоняться: телефон подарували, а як з ним обходитись, не показали, кажуть:
– Во-первих, ви, тітко Ганько, всьоровно не запомните, а, вобще-то, нашо воно вам, як ми самі будемо вам дзвонити, коли треба? Ви тільки, як дзвінок почуєте, оцю кнопку натисніть, щоб чути було, що вам кажуть.
Ганька так і робить: лиш телефон на столі засюркоче, натискає кнопку і чує:
– Тітко Ганько, як здоровля? Нічого? Тато питають, чи не підете сьогодні кукурудзу сапати за Чагарі? Можете ще комусь із бабів загадати… Мама підказують: тітці Гафійці. Кажіть їм, що розчот – після роботи… Або грішми, а луче – натурою…
Го-о-й, їм легко казати, а їй, Ганьці, нема гірше, як загадувати Гафійці йти до племінників-фермерів на роботу. Лиш-но Ганька Гафійчин поріг переступить, як та вже «вітає» її:
– Шо? Команда поступила? Срати я хотіла на їхню натуру! Куркулі! І на гроші – теж! Я їм не наймичка Ганька! Мені держава пенсію дає! І, между прочим, Мосціпака за паї добре платить, не те, що тобі твої глитаї!
Гася лається, а Ганька терпляче чекає в порозі, коли та викричиться. Бо тільки обізвешся – до обіду з хати не виберешся – дуже вже багато у Гафійки на душі накипіло, дуже вже жалю багато зібралося на те, що зараз робиться у світі, і в селі. А оскільки Гасі нема кому, крім Ганьки, все то випалити, то Ганька мусить терпляче слухати. Знає: Гася викричиться і піде сапати, як миленька, бо не така вже вона обласкана тою державою, а ще менше – Мосціпакою, якому свою землю в оренду віддала… Хоч, Гафійка правду каже, Мосціпака, колишній голова районної ради, а тепер на весь район фермер, міцніший господар, як Ганьчині племінники. Ще б пак! Кажуть племінники, усю техніку з колгоспних тракторних бригад приватизував. І завод міндобрива. Тому й має звідки платити! А попробуй з нуля почати! З десяти пальців і кількох десятин землі, як Миколині хлопці починали. Тому й Ганька не гнівається на них за те, що не платять… Зате справно забезпечують кормами її… чи то їхню свиноферму. А ще душу Ганьці гріє те, що, як би тяжко не було, та все ж коло своєї землі вона робить…
– Ти шо? – побіліла Гафійка, почувши недавно таке зізнання від Ганьки. – Ти шо… свою землю їм подарувала?
– А шо мала з нею робити? Чужому віддати? Чи бурани розводити? – аж наче розсердилась Ганька.
– Нє, я питаю тебе – ти їм свою землю подарувала чи в оренду здала?
– А яка різниця? – дивується Ганька. – Віддала документи – хай пользуються… Я шо – з собою її заберу?
– Дурко! Шо ти наробила?.. – схопилася за серце Гася. – Я ж то думаю, чого це вони з тобою – як з наймитом? А тепер понімаю… бо ти і є наймит! Притом – безправний! От якби ти їм не віддала, а лиш оренду здала землю, то вони б тебе понімали і з тобою щиталися!
От біда Ганьці з тою Гафійкою! Своєї родини не має, то Ганьчиною колотить! Все їй не так! От вже до землі присікалась! Да, подарувала Ганька своїх законних три гектари племінникам! А що мала робити, коли прийшли й просять: «Подаруйте землю, ми за це над вами опікунство візьмемо. Доглянемо на старість». Ганька й віддала землю Миколиним дітям, бо Петровим її не треба, а Маруся теж була рада свої паї в оренду родичам здати, бо через того пиячиська з городом впоратись не годна. Але подарувала Ганька землю Миколиним фермерам з таким договором, що Петровим студентам і Марусиним школярам вона буде грішми помагати. І хату з городом навпіл відімре, щоб тітку теж не забували.
Але ж Гасі нічого не докажеш. Почувши таке, заслабла!
А якби ще почула те, що недавно Ганька почула від своїх фермерів? Точно, вмерла б… Бо й Ганьці стало на душі важенько… Ото ж приходить недавно Ганька до брата Миколи, а вони всі не в дусі. Стоять на подвір’ї, говорять, але так, наче сваряться. А племінники, здається, торкнеш – іскри посипаються. На тітку – нуль уваги. А тоді сіли в машини й кудись подалися. Ганька – до братової Марини, мов, що сталося? А Марина в одвіт так, наче Ганька всьому виною:

читати