Електронна бібліотека/Проза
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Обступили Ганьку, ротяки пороззявляли, нявчать, просять їсти! Миші по хаті гасають, а коти їсти просять… Нє, світ перевернувся… Але ж Ганька його назад на місце не поставить… Тому треба миритися з усім і всіма, хоч Гася й кричить:
– О! Ще одні нахлібники! Порозлягались, як пани, на подушках… Повгодовувалися! Авжиж, буде воно трудитися – миші ловити, як ти його молочком годуєш, замість того, щоб самій випити?! Гони їх, ледачиськів, з хати!
Звісно, порозгонила б Ганька цих котюг лінивих, та жаліє – Божа ж твар!
– А шо не ворог собі, любить на дурничку поїсти й поспати, тож добре! Не таке дурне, як Ганька… Ти ж, Гафійко, сама мене цього вчиш, а на котів сваришся? А шо вони винні? Шо науку перейняли та на вус намотали? – сміється, бувало, Ганька, на що в Гасі готова відповідь:
– Страшна ти людина, Ганько! Ти ж своєю добротою не лиш людей – скотину портиш! Воно ж не цінує! Воно думає, що так треба, що ти дурна, а воно розумне – і сідає на голову! І живе за твій щот, наче ні в чом не бувало! І ще й требує!
Отакі в них з Гафійкою, як казала покійна головиха їхнього спочило в Бозі колгоспу, ідейні дебати.
– І, скажіт, шо робити бідній людині, в якої всі їсти простят? – питає Ганька когось угорі і, не дочекавшись відповіді, йде надвір, до літньої кухні – котів годувати. А та голота лінива усе ж розуміє: та як ломанеться з радісним нявкотом у двері, та галопом надвір, мало Ганьку з ніг не збила! Е, нема в Ганьки жури – є кому в Ганьки продовольчі записи їсти!
Насипавши котам повні миски вчорашньої каші зі шкварками, з кулак завбільшки, Ганька милується своїм котячим панством, але одну мить, бо на другу – коти, зачувши м’ясо, починають собачіти: за шкварки гризтися! Але Ганьці це нагадує людські звичаї.
– Ну ти бач? Таке смирне, ледаче, лінується блоху з носа струсити, а за шкварку готове роздерти одне одного! Як люди! Ану кот, не бийтеся, бо получите бука! – грозиться Ганька і біжить в холодну хату збиратися, бо, гой ґвалт, вулицею аж три фургони проїхали, а вона з котами панькається! Крекчучи, лізе під ліжко діставати туфлі «на вихід».
О! Стоять коло баняків із топленим салом! А Гася думає, що родичі Ганьку голодом морять… Гой, є в Ганьки що їсти! І вона ж наче і їсть… А салом не обростає, бо не хоче! Нащо воно їй?! Гладкі люди сили не мають робити! І Гася це знає, та все одно бризкає Ганьці в очі, що вона, як скраклі, а на братових і Марусю свариться, що вони гладкі… І не думає в своїй голові, що Людка ж чує! І може обідитись за маму, чи дядинам пожалітися… Ото буде сердяння! А нащо воно Ганьці, те сердяння? Ганька й так не відає вже, як усім догодити…
Але Людка не сердиться, навпаки, носом шморгає, завидує тітці, мов, от вам добре, тітко Ганько, що ви все їсте і не поправляєтесь, а я одне молоко п’ю, і розростаюся, наче розчина в діжі… А зараз в моді худі, і хлопці на них задивляються…
– Людко, нікому не вір! – розраює Ганька Людку, котра так страшно мучить себе голодом. – Бо якби так було, то коло воріт твоєї тітки Ганьки усі сватачі стояли б! А ти хоч одного бачила? Ото ж бо! Ти, Людко, луче вчись, щоб людиною була, а там видно буде: або мода поміняється, або життя заставит схуднути… А поки шо – не забивай дурним голову.
Полегшено зітхнувши, що вдалось їй зам’яти ту давню прикру балачку, вилазить Ганька з-під ліжка, приміряє туфлі. Гой же ж гарні! І модні, головне. Але ж і стоять – шістдесят гривень! А це для Ганьки немалі гроші! Гой, є в Ганьки і в що вбратися по-людськи! Слава Богу, настаралася!
А тим часом сонечко вже височенько підбилося, в хату до Ганьки через вікно причільне заглядає, на базар кличе. Добре, що сьогодні святечко, не велике, але в Ганьки є причина довше побазарювати. Та й родичі знають, що Ганька останнім часом стала християнські свята соблюдати, не шарпають… Звісно, вона б у такий день за милу душу до церкви пішла, але церкви в їхній Балабанівці нема. А звести, як в інших селах, нема звідки: людей мало і до того ж усі бідні.
– Ми б дали якусь копійку… Чо’ ж на церкву не дати… – бідкається, почувши про церкву, братова Марина. – Али ж самі ледве кінці з кінцями зводимо: то вимерзло, то згоріло, то податки, а то ціни… Не ціни, а горе! І шо лиш вони собі думають там, нагорі, про цього селянина?! Усе ж віддай за дурно: і м’ясо, і молоко! А зерно?! От уже який год сортову пшеницю приймають за копійки – як фуражну! А горох так і зопрів в піднавесі! Не прийняли по тій причині, що наче елеватори були переповнені. А ще ж, щоби прийняли, могрича чималого треба дати! А тут і на солярку, така ж уже дорогуща, треба, і пайщикам – за паї платити треба, і сапільникам, і жниварям… Дурно ж ніхто ні сапою, ні косою не махне!
Ганьці, яка слухає ті жалі, так і кортить спитати:
– А чо’ ж, Мариню, ніхто не махне? А Ганька? Хіба Ганька мало намахалася і сапою, і косою коло ваших плантацій?
Проте мовчить Ганька – обижати не хоче братову сім’ю, бо в них і без неї клопоту з тим
Останні події
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"