Завантажити

привідця аварів зважить всі “за” і “проти” та й піде з Сірмія? ІІащо він йому? Ані Сірмія, яні лапгобардського ІІорика пе обрав своїм стольним городом, як став на Гепідській землі наметовим стійбищем, 'іак і продовжує стояти. Сольстио ж ііе з порожніми руками пішло. Так і сказав слам своїм: “Обіцяйте каганові: “Я, Тиверій, докладу всіх зусиль розуму і серця, а схилю імператора до мислі жити з аварами в дружбі й платити їм обіцяне — вісімдесят тисяч солід щоліта, коли кагап вииеде з Сірмія турми свої й передасть його законним володарям — ромеям”.
І вдень ходив — не переставав думати про це, і на сон одходив поночі — знову думав. Вірив у сподіване і ждав сподіваного. А діждався небагато. Каган сказав, вислухавши слів: “Було б ліпше, коли б Тиверій привіз соліди, а пе слова про них. Сірмій можу звільнити, одначе не раніш, як імператор сплатить належне нам за всі ці літа і видасть всіх, хто завинив перед нами”. І тим сказав усе: мирно Сірмія не передасть, Сірмій належить брати силою.
Ну що ж, неминучого не минути. Лишається подумати, як виграти січу, та й ставати з цим зарозумілим обрипом нс' прю. Він все-таки Тиверій, за ним он які звитяги над персами. Над персами, чув, вонючий обрине?
Їздив сам на Дунай, посилав роз'їзд на Саву, прикидав, зважував, а чогось твердого і певного виважити для себе ве міг. Аж поки пе підступила до серця злість і не змусила бути самим собою.
“Я все-таки ромей і Тиверій, — похвалився. — Не може бути, аби по перехитрив тебе, Баяне”.
Знав від знідуїіів своїх: авари тож пе відсиджуються в стійбищах, біля жон та комопсіі, рискають по сей бік Ду"аю, наглядають за ним. А коли так, піде на Сірмій, та й край. Тим упевнить кагана: його мета — таки Сірмій. І вже тоді, як упевнить, лишить під Сірміем лише мечників та Дучпикіи, всіх інших кипо з Сіпгидуиа за Дупаіі і пустить гуляти ію аварських стіибищах. Так, щоб лише попіл лишався після пих та плач і туга сіялись долами. Хай тоді він, кагап, бігає мислію по древу та дошукується, до взяти 'гурші, аии і люд сііііі захистити від uorniu та меча, і Сірий зберегти за собою. Л так, хай тоді думає та знімає термії з-під Сірмія та кидає супроти комопгіих ромсйських Легіонів. Гляди, в тому поспіху та перестраху і схибне десь, гляди, саме таким рибом Тивирііі і иовгрпя імперії Сірмій.
Усе робив, аби бачили Баянові звідуии: іде на Сірмііі, і йде нсісю своєю силою. А коли був уже під Сірмісм і обклав, перейшовши Саву, Сірмій, залишив при coo і лише тих, що треба було залишити, іншим повелів знятися таємно, зробити видимість, ніби їх відкликано з-під Сірмія, а там десь звернути до Сінгидупа, на переправу через Дунай.
Вони й переправилися, та недовго гуляли за Дунаєм, плюндруючи аварські стійбища. У кагана вистачило турм заступити їм путь. А вже як заступив та впевнився, далі не підуть, покликав найкмітливішого з терханів, Апсиха, й сказав йому:
— Візьми які хочеш і скільки хочеш турм і скинь тих, що під Сірмієм, у Саву.
Апсих прикинув щось у думці й затримав крицевий позирк очей своїх на каганові.
— Дай, Ясноликий, бодай одну турму з вірних тобі.
— Всього лиш?
— Решту візьму в хакан-бега.
— Бути по-твоєму.
Апсих знав: каган вірить йому. Це вкотре уже посилав на найнебезпечніше діло, туди, де жде або звитяга, або смерть. А коли так, не може бути і вагань: він утвердить кагана в сій вірі. Ще раз і, може, назавжди.
Коли наближався до Сірмія й угледів, небо замоложується, спинив натомленого бистрим переходом огира й розглянувся: се ж те що треба! Дощ зажене Тиверійових воїв до криївок і дасть можливість об'явитися в їхньому таборі зненацька. Отож і рішенець не може бути іншим: під Сірмієм об'явиться поночі, тоді, як ніхто не видітиме його, а складеться, як мислить собі, поночі і вдарить на ромейський табір.
Небо було прихильне до Апсиха. До самої ночі громадились і громадилися там хмари, а вночі прогуркотів грім, закресали блискавиці і хлинув дощ. Не дощ — справжнісінька злива.
Тиверій певен був: під таку зливу заперті в Сірмії авари пе посміють зважитися на вилазку. Про те ж, що надійде інша сила і саме зараз опукою впаде на його табір, і помишляти не міг. А вона впала, да так дужо і навальне, що тільки найбільш завзятим та обачним і пощастило добігти до Сави та перепливти Саву.
Мусив кликати до себе тих, що пішли за Дунай, і тим згубив їх мало не наполовину. Авари настигли його когорти при Дупаї і нав'язали січу. А до видано, аби ті, що бачили вже себе по другий бік ріки, у повній безпеці, спроможні були протистояти супостатові і протистояти достойно? Ті, що не розгубилися і завзято стали боропити свою честь, полягли у січі, ті, що переправилися, не були вже силою, на яку можна покладати якісь сподіванки.
Коли добрався зрештою до Константинополя і став перед імператором, так і сказав йому:
— То диявол. Доки пе маємо змоги кинути на нього все палатійське військо, мусимо платити соліди та миритися якось. Іншого стриму йому немає і чи буде колись, піхто не відає.
Імператор метав блискавиці і

читати